Депутатський «феодалiзм»
За місяць, що минув з дня першого пленарного засідання Верховної Ради четвертого скликання, в новому українському парламенті сталися істотні зміни. Цього тижня з латентного публічним став процес перетворення «Єдиної України» з фракції на, дипломатично кажучи, міжфракційне об’єднання. Перший заступник глави Комітету з питань правової політики Микола Онищук повідомив журналістів, що майбутні члени міжфракційного об’єднання оформлять свої відносини, певно, у вигляді угоди, що передбачає «механізм координації їхніх дій і обробки спільних рішень», а також права й обов’язки кожного з учасників. Очолювати коаліцію можуть, на думку лідера «трудовиків» Сергія Тiгiпка, лідери всіх фракцій-членів по черзі.
Від 55 до 60 депутатів увійде, як поінформував пресу глава парламентського ПЕКівського комітету Андрій Клюєв, у фракцію Партії регіонів. Домовленості про входження у фракцію партії «Трудова Україна» досягнуто, констатував лідер «трудовиків» Сергій Тiгiпко, з 40 парламентаріями. Стати членами фракції Аграрної партії погодилися, повідомив лідер АПУ Михайло Гладій, близько 25 депутатів. Ще 27 «єдинників» готові, якщо вірити одному з лідерів Народно-демократичній партії Анатолію Толстоухову, вступити у фракцію НДП (раніше лідер народних демократів Валерій Пустовойтенко вів мову, пам’ятається, про три з половиною — чотири десятки «багнетів»). Питання про формування власної фракції розглядають, за деякими даними, і представники очолюваної прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом Партії промисловців і підприємців.
Близько 20 депутатів можуть, вважає перший заступник глави Комітету з питань промислової політики Вадим Гуров, створити в рамках об’єднання «ЄУ» фракцію, «що лобіює інтереси української промисловості». Її ядром будуть, за словами Гурова, депутати-мажоритарники з Дніпропетровської й Луганської областей. Виділитися із загального хору у власний ансамбль прагнуть, як заявив у інтерв’ю «Дню» Ігор Рєзник (який нещодавно з товаришами покинув «Єдину Україну»), і депутати-одесити.
Про те, що плани стосовно «розпаювання» «Єдиної України» визрівали давно, опосередковано свідчать і результати розподілу парламентських посад: з чотирьох комітетів, що дісталися «ЄУ» один — Валерія Пустовойтенка — відійде фракції НДП, один (але ж який — ПЕК!) — Андрія Клюєва — фракції Партії регіонів, мінімум один — Дмитра Табачника — «трудовикам». Тринадцяти портфелів перших віце-голів комітетів також, напевно, вистачить на всіх — ніхто з передбачливих «єдинників» не має бути скривджений. Щоправда, перший лідер блоку «Єдина Україна» Володимир Литвин вважає, що ні про який розвал фракції «ЄУ» не йдеться. Виявляється, партії, що входять до блоку «Наша Україна», зокрема, обидва рухи та «Солідарність», хочуть, щоб їм виділили приміщення для «продуктивної та оперативної» організації роботи, і ці ж питання, мовляв, порушують і партії блоку «Єдина Україна». Тому, за словами В.Литвина, «мова йде лише про більш ефективну, цілеспрямовану організацію роботи».
До речі, віце-спікер Верховної Ради Олександр Зінченко вважає ці метаморфози «абсолютно природним процесом». На його думку, «Єдина Україна» «абсолютно правильно вчинила, уникаючи протиріч між окремими суб’єктами блоку в ім’я досягнення «мегарезультату». Тепер, сказав О. Зінченко в інтерв’ю журналістам, «такий мегарезультат» полягає в тому, щоб було «чути голос окремих структур».
Безумовно, внаслідок розпаду «мегафракцій» партійна структура нинішнього парламенту вималюється чіткіше, а «смак» кожного з її компонентів стане більш відчутним, що саме по собі добре. З другого боку, 31 березня люди голосували, пам’ятається, за блок «За Єдину Україну!», а не за окремо взяті «Трудову Україну», НДП, Партію регіонів тощо — в бюлетені їх не було.
Отже, замість шести фракцій у ВР найближчим часом буде вдвічі більше. Однак на цьому парламентський процес розпаду, зрозуміло, не припиниться. Мрії створити власну фракцію плекає екс-спікер Іван Плющ і екс-віце-спікер Степан Гавриш. Туди, за словами С. Гавриша, мають намір вступити півтора десятка парламентаріїв, зокрема й представники «великого бізнесу, які не змогли реалізувати себе в мегафракціях». Так можна дійти до того, що буде 450 фракцій.
Друга «мегафракція» — «Наша Україна» — поки тримається. Але там також вистачає молодих амбіційних партійних лідерів. У них, як- то кажуть, теж голос — вони теж співати хочуть... До речі, терзання лідера Українського Народного Руху Юрія Костенка здатні зворушити навіть найбезсердечнішого циніка: то лідер УНР, відверто розмовляючи з журналістами, не виключає можливості розподілу «НУ» на декілька груп, то запевняє журналістів у тому, що «нашеукраїнці» будуть вірні один одному до гр... — так-так, до грядущих президентських виборів.
В усьому цьому бродінні дещо насторожує тенденція до структурування парламенту не стільки за партійним, скільки за регіональним і, так би мовити, промисловим принципами. Простіше кажучи — за лобістськими інтересами. Поняттям «фракція» в нас, схоже, починає підмінятися поняття «лобі», а політика (в перекладі з грецької — державні й громадські справи) стає скоріше засобом досягнення корпоративних цілей.
Невипадково ж Президент уже застеріг парламентаріїв від доведення процесу регіоналізації при створенні фракцій до абсурду. А то ще в нас за таким принципом і партії почнуть називати — Одеська, Херсонська, Жмеринська тощо. Щоб не морочити собі голову, підбираючи відповідну ідеологію... А конкурувати в парламенті будуть не ліві — праві, ліберали — консерватори, а порти із заводами, шахти з доменними печами, експортери з імпортерами etc.
А якщо серйозно, то зв’язка депутата з «маркою», під якою він пройшов до парламенту (а значить і з передвиборними обіцянками), як і раніше, тримається на чесному слові. Тому півтора десятка фракцій і 550 переходів з однієї до іншої (як у минулому парламенті) — це не межа. І деякі договори про спільні дії тут нічого не змінять, потрібні законодавчі рішення.
