Держава та Церква

У вівторок Президент України Віктор Ющенко зустрівся з керівниками українських церков, які входять до складу екуменічної Всеукраїнської ради, утвореної ще 1996 року. На зустрічі були присутні міністр юстиції Роман Зварич, народний депутат Володимир Стретович, науковці відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, а також нечисленні журналісти.

У своєму виступі Президент України виклав стратегічну схему подальших стосунків між державою і церквами. Це, насамперед, відкритість і публічність державної політики стосовно всіх зареєстрованих у країні церков, а також вирішення спірних питань у режимі широкого діалогу. (Принагідно скажу, що після виступів Президента та митрополита УПЦ МП Володимира Сабодана присутніх на зустрічі журналістів попросили покинути зал засідань; вельми цікаво знати, які важливі для суспільства проблеми після цього «відкрито» обговорювались?) Президент сказав: «Ми маємо разом знайти правильну формулу партнерства держави та Церкви і об’єднувати свої зусилля там, де це найбільш потрібно людям і суспільству».

Віктор Ющенко також пообіцяв, що зробить усе, аби церквам і релігійним організаціям, зареєстрованим в Україні, був гарантований рівний правовий та соціальний захист і додав, що вимагатиме дотримання цього принципу від керівників державної влади на всіх рівнях управління.

Торкнувся Президент також складної сучасної церковної проблеми — повернення релігійним організаціям колишнього майна. Серед іншого він сказав: «Усі ми маємо, однак, рахуватися із реаліями, які не дозволяють зробити це в один день, адже в багатьох спорудах розміщені музеї, картинні галереї, архіви. Ми не можемо відновлювати справедливість щодо Церкви, творячи нову несправедливість. Для вирішення цього питання потрібен відвертий конструктивний діалог і на рівні уряду, і на рівні місцевої влади».

Якщо повернення релігійним громадам церковних споруд дебатується в країні вже понад десять років і обросло численними постановами й актами, то не менш актуальна проблема виділення земельних ділянок під будівництво храмів і взагалі землекористування релігійних організацій досі перебуває в значно латентнiшому стані. Президент повідомив: він дав доручення уряду внести на розгляд Верховної Ради низку змін до законодавчих актів та розробити нові законопроекти щодо питань державно-церковних відносин у цій сфері.

Насамкінець Президент зачепив найболючiшу та — наважимося сказати — дуже важливу суспільну проблему розколу українського православ’я: «До гармонії тут ще дуже далеко. Наслідки розколу православ’я тяжіють не тільки над православною громадою України. Треба відверто сказати — цей розкол став каменем спотикання на шляху всього нашого суспільного розвитку». Ющенко впевнений, що український народ прагне подолання розколу та «пов’язує великі надії з утворенням в Україні єдиної Помісної православної церкви». Це питання, втім, не може вирішуватись неканонічним шляхом, бо є виключною прерогативою самих церков.

За словами Президента, «утворення єдиної Помісної православної церкви є одним з найважливіших факторів самовизначення нашої нації. Бо у свідомості людей об’єднання православ’я тісно пов’язане з поняттям соборності нашої держави, з її духовною цілісністю. Тому, не поспішаючи й не випереджаючи події, ми маємо рухатися до своєї мети. І в цьому я розраховую на підтримку всієї релігійної спільноти». Він звернувся до присутніх на зустрічі патріарха Філарета, митрополита Володимира й митрополита Мефодія зі словами: «Шановні пресвяті отці! Потрібно розпочати діалог між духовним керівництвом українських православних церков, і я готовий виступити посередником у цьому діалозі». (Як відомо, нещодавно Президент України зустрівся у Стамбулі зі Вселенським патріархом Варфоломієм I; головною темою зустрічі був, безумовно, православний розкол в Україні. Однак про результати цих переговорів, про позицію та умови Вселенського патріарха українське суспільство поінформоване не було. Означає це тільки обережну дипломатію чи повну відмову з боку Вселенського патріарха сприяти об’єднанню православ’я в Україні?)

У своєму виступі Президент України сказав, що питання розколу «є виключною прерогативою самих церков». Між тим православна традиція свідчить, що це зовсім не так, і подає нам численні приклади ефективного втручання світської влади у справи церковні. Згадаємо хоча б римського імператора Костянтина Великого, який своєю волею зібрав славетний Перший Вселенський Собор християнської церкви, або російського царя Петра І, який скасував — на 200 років! — патріаршество у Росії! Ще можна нагадати пану Президенту про відновлення Грузинської автокефальної церкви після революції 1917 року — без будь-яких дозволів Московського чи Костянтинопольського патріархатів.