Держдума чекає, коли Кучма оступиться у Криму

Перенесення термінів ратифікації Держдумою Російської Федерації "Великого" російсько-українського договору не стало сенсацією в Києві. На таку можливість добре поінформовані саме російською стороною засоби масової інформації вказували ще в день ратифікації договору українським парламентом. Нагадаємо, що вже тоді йшлося про квітень. Тож нинішнє перенесення до березня, з подальшим уточненням - до обрання нового українського парламенту, - можна перекласти як "у випадку, якщо ці вибори в березні виявляться неминучими".

Посилання російської Держдуми на українські парламентські вибори цілком конкретно вказує на те, що найзначніший в історії обох країн міждержавний договір розглядається Москвою зовсім не в цій якості, а як тиск на внутріполітичну ситуацію в Україні. Можна було б навіть провести просту аналогію: якщо синхронізацію ратифікаційних процесів в Україні й Росії опікав спікер парламенту Олександр Мороз, то нині його колеги - пани Селезньов і Зюганов - просто зрадили свого українського товариша, не давши йому в руки чудового передвиборного досягнення, завдяки якому саме він, а вже не Президент Кучма, виглядав би істинним носієм нормалізації відносин обох країн, та ще й на рівноправній і цілком легітимній (маючи повний краватковий парад) основі.

Важко припустити, що саме передвиборні інтереси А.Мороза або тільки вони в такому примітивному вигляді цікавили російський парламент. Набагато важливіше згадати, що відмова від ратифікації в Москві прозвучала між двома подіями, пов'язаними з Україною: візитом Л. Кучми в Москву, який готується на кінець лютого, для підписання 10-річної економічної програми співробітництва і початком колотнечі у Криму. Точніше, якби не згадана колотнеча, спровокована нічим іншим, як виїзним засіданням Кабміну, після якого і був виданий неконституційний Указ Президента щодо Ялти, можливо, Держдума РФ і не брала б тайм-аут і не стала би псувати тло офіційного візиту Кучми. Адже в цьому випадку непривабливо виглядала б саме Москва.

Але спровокований президентом України конфлікт дозволяє російській стороні чекати шансів на радикальне відновлення всіх своїх політичних переваг, тільки-но справа на півострові торкнеться інтересів російського населення або, не дай Бог, Чорноморського Флоту. Щонайменше два сценарії передбачаються неозброєним оком: Верховна Рада Криму приймає хоча б одну з запланованих неконституційних ухвал (чи то щодо референдуму про Конституцію 1992 року, чи то щодо приєднання до Росії або створення тут російської автономії) - і Верховна Рада України просто змушена негайно розпустити цю Верховну Раду Криму. У зв'язку з чим сценарій вже явно провалено. І тоді в хід іде інший: поступово розгортається кримінальна війна; на вимогу "громадян" - перші заяви, як стверджує УТН, уже "надійшли" - президент вводить на всій території півострова своє президентське правління. Як стверджує пан Бурчак, таке правління не визначене в Конституції, тому його немає і бути не може, а як назвати ліквідацію місцевого самоврядування, зрив виборів і введення цілковитого централізованого контролю за Кримом із Києва - ролі не грає. У тому випадкові, звичайно, якщо Л. Кучма зовсім не побоюється імпічменту, змін до Конституції, внесених новим парламентом України, а результати свого повторного обрання ставить в цілковиту залежність від Москви. А оскільки подібне можливо лише після цілком певних ухвал Конституційного суду - скасування всіх і всіляких березневих 1998 року виборів в Україні, то Москва має всі підстави почекати з ратифікацією Великого договору. Бо у разі саме такого розвитку подій ратифікація взагалі може не знадобитися: просто Леонід Данилович на прохання Бориса Миколайовича візьме "свій" Крим та й подарує його Росії. І договір з констатацією територіальної цілісності і недоторканості кордонів помре тихо і непомітно. І тільки в такому разі має сенс відстрочка ратифікації Договору російською стороною.

Проте, і цей сценарій досить далекий від здійснення. Адже міг же президент Кучма ввести своє правління на півострові ще 6, 7 або 9 лютого, визначивши його, як у випадкові з Ялтою - до виборів. Але, гадаємо, він цього не зробив просто тому, що ВР ще не провалила остаточно питання про зняття вето з законів про ВРК і кримські вибори. А, враховуючи, що 10 лютого, в "пакеті" з часткою Кабміну це вето може бути подолано, тобто вибори в Криму відновлені в своїх правах - президент цілком справедливо бариться, побоюючись в черговий раз потрапити в пастку. При цьому складається парадоксальна ситуація - "врятувати" всі стратегічні плани глави держави повинен буде один лише Конституційний Суд, відмінивши парламентські вибори. Після чого йому не доведеться розглядати навіть питання про національну зраду президента - просто, нікому буде звернутися до вищого судового арбітра з даного приводу.