Дезінтеграція?

Франція ризикує єдністю Європи

Під кінець саміту Європейського Союзу, що відбувся в понеділок у Брюсселі й був організований з метою подолати збільшення розколу в ЄС у зв’язку з війною в Іраку, президент Франції Жак Ширак здійснив дипломатичну помилку, рівноцінну в’їдливим зауваженням міністра оборони США Дональда Рамсфелда про «стару і нову Європу». Ширак дорікнув країнам-кандидатам на вступ до ЄС за безвідповідальну поведінку, що виявилася у висловленій ними підтримці зусиль Америки зі знешкодження Іраку, навіть якщо для цього знадобиться застосування воєнної сили.

Зі слів французького президента, заява країн-кандидатів була виявом «інфантилізму» з їхнього боку; більш того, їм слiд було б спочатку порадитися з Євросоюзом, або ж узагалі втриматися від будь-яких заяв. Він також натякнув, що країни, які виступили на підтримку Америки, поставили під загрозу свої шанси на вступ до ЄС.

Але слова французького президента поставили під загрозу сам Європейський Союз. Багато людей у країнах-кандидатах давно переконані, що їхні країни не допустять до ЄС на рівних правах із нинішніми членами, наводячи безліч аргументів на підтримку свого погляду, починаючи з більш низьких сільськогосподарських субсидій для країн-кандидатів і закінчуючи новим механізмом прийняття рішень у ЄС, схваленим на саміті в Ніцці два роки тому. Багато хто дотримується думки, що прийняття цього механізму призведе до посилення влади великих країн-членів ЄС на збиток малим країнам.

Громадська думка з питання вступу до ЄС була суперечливою в деяких країнах-кандидатах ще до виступу Ширака. Сьогодні опозиційні настрої стосовно Європейського Союзу можуть посилитися. Навіть у рішучих прихильників вступу до ЄС може скластися враження, що до їхніх країн не ста вляться як до рівних, якщо дозволяють собі погрози на їхню адресу на підставі того, що висловлена ними думка відрізняється від думки більших країн-членів Євросоюзу. У будь-якому випадку, Ширак дав «євроскептикам» нову зброю, яку останні негайно використають з метою протистояння вступу їхніх краї н до ЄС перед майбутнім цьогорічним референдумом з цього питання у країнах-кандидатах.

Франція і Німеччина виявилися не в змозі зрозуміти, що підтримка США в іракському питанні з боку країн- кандидатів не спрямована проти «старої Європи». Це просто висловлення вдячності Сполученим Штатам за допомогу в поваленні комуністичного режиму та за їхню роль у нещодавньому розширенні НАТО — всупереч запереченням Росії — тоді як Європейський Союз ніяк не міг ухвалити рішення з питання свого власного розширення.

Невеликим державам, розташованим у центрі Європи, які були жертвами агресії протягом усієї своєї історії, не можна ставити в провину їхню віру в те, що США залишаються єдиним реальним гарантом їхньої безпеки, оскільки Європейський Союз, незважаючи на численні розмови, на жоден крок не наблизився до формування єдиної оборонної політики.

Франція і Німеччина також не повинні розцінювати підтримку США з боку країн- кандидатів як схвалення війни проти Іраку або будь-якої іншої країни. Насправді громадська думка у всіх країнах- кандидатах налаштована проти воєнних дій в Іраку. Країни-кандидати просто продемонстрували свою лояльність стосовно Сполучених Штатів, коли останні потребували її. Мабуть, ближче до істини буде припущення, що країни- кандидати усвідомлюють, що в умовах відсутності спільної європейської системи безпеки їм ще може знадобитися допомога США для забезпечення власної безпеки і захисту своєї незалежності.

Образно кажучи, країни- кандидати знаходяться між молотом і ковадлом. Відмову висловити підтримку Сполученим Штатам, на яких вони покладаються у питаннях власної безпеки, американці сприйняли б як вияв нелояльності стосовно США. А відмову підтримати антиамериканські позиції Франції і Німеччини в нинішній кризовій ситуації було б сприйнято як вияв нелояльності стосовно Європейського Союзу.

Однак зрозуміти і визнати дилему, з якою зіткнулися країни Східної Європи, в жодному разі не означає пробачити нанесений Шираком удар по єдності континенту загалом. Найбільш образливий і небезпечний аспект його заяви полягав у тому, що він фактично прирівняв ЄС до Франції і Німеччини. Він не виступив з нападками проти Великої Британії, Іспанії або Італії за їхні проамериканські позиції, як зробив це стосовно країн Східної Європи. Через це його слова прозвучали ще різкіше і неприємніше для людей у країнах-кандидатах. Він, здавалося, говорив їм, що Франція і Німеччина важливішi, ніж інші члени ЄС, не кажучи вже про країни-кандидати на вступ.

Заява Ширака демонструє те, як далеко знаходиться Європейський Союз від свого ідеалу рівності всіх країн-членів ЄС. Фактично, докори Ширака можуть покласти край деяким реформам, які обговорюють сьогодні в Конвенті Євросоюзу, і метою яких є прискорення і спрощення процесу прийняття рішень в ЄС шляхом створення структур, у яких країни з великим населенням отримають більше влади.

Такі реформи можуть виявитися дієвими тільки в тому випадку, якщо більші країни- члени ЄС не піддадуться спокусі використати ці механізми як можливість ігнорувати інтереси малих країн або як засіб тиску на них. Заява Ширака завдала такого серйозного удару по європейській єдності саме тому, що підірвала цей головний елемент довіри.

Їржі ПЕГЕ в минулому — головний політичний радник колишнього президента Чехії Вацлава Гавела протягом більшої частини його президентства.