Доброволець Корпусу Миру ділиться своїми враженнями про Україну

30-річний уродженець штату Північна Вірджинія Дейв Говард щойно завершив 27 місячне перебування в Україні, де працював радником у Ялтинському морському порту. Впродовж цього часу він постійно писав про своє життя в Україні та свої враження.

Дейв виріс у Рестоні, закінчив середню школу в Саутлейксі і Вірджинський технічний коледж. Перш ніж вступити до Корпусу Миру, він працював в оборонній галузі.

Минулого тижня Дейв надіслав такий звіт - я вступив до Корпусу Миру, виходячи з таких міркувань:

по-перше, я майже все життя провів у Північній Вірджинії, тому хотів пожити в іншій країні з іншою культурою;

по-друге, я гадав, що Корпус Миру може надати мені додаткові можливості в просуванні по службі, якщо, звичайно, я не пастиму задніх;

по-третє, я хотів мати таку роботу, де можна швидко побачити наслідки власної праці.

Я вибрав Україну, гадаючи, що мій досвід дуже знадобиться країні, яка переживає радикальні економічні, політичні й соціальні зміни. Нині, по закінченні моєї місії, я чесно признаюся, що це були найдовершеніші 27 місяців мого життя.

Втім, це не означає, що життя добровольця Корпусу Миру завжди було легким і простим. Це далеко не так. Я жив самотньо у місті з населенням 100 тисяч чоловік. Я не мав багатьох сучасних вигод, які є звичайною річчю в США, як-от пральна машина, сушильний апарат, посудомийна машина, мікрохвильова піч, телевізор і питна вода з крана. Мені доводилося майже весь час розмовляти російською або українською мовою.

Проте я чудово пристосувався до таких умов і навіть дещо привніс у життя моїх співпрацівників і нових друзів.

Будучи діловим радником Ялтинського торговельного морського порту, я працював разом з головним економістом Іриною Суторміною, навчаючи її, як укладати бізнесові плани, читати комп`ютерні таблиці та вести бухгалтерський облік за західними методиками. Я працював з Олександром Бутаковим, головним комп`ютерним фахівцем порту та його персоналом, розповідаючи їм про Інтернет і всесвітню комп`ютерну мережу.

А з директором порту Євгеном Лихачовим я постійно обговорював проблеми, які важко піддавалися розумінню в рамках колишньої централізованої планової економіки: стратегічне планування, організаційну перебудову та нові маркетингові стратегії.

Звичайно, мені було приємно спостерігати за тим, як мої колеги сприймали, а потім і використовували мою інформацію. Мені здається, що саме в Ялті я виріс як людина.

Проведені в Україні роки були для мене справжнім відкриттям. Більшість людей, яких я знав, отримували лише сто доларів на місяць, знаючи, що й цих грошей їм можуть не заплатити. Багато з них мали другу, а то й третю роботу. Дехто просто йшов на ринок, намагаючись що-небудь продати: терку для сиру, колготки, старі ляльки, домашні тістечка.

Попри (а можливо через) бідність і безпорадність, що стосувалася кожної пересічної людини, я відчував сильну близькість до цих людей, неначе кожен з них належав до великої, розширеної родини. Хоча я був чужинцем, проте мене часто запрошували до себе й пригощали стравами, яких я ніколи й не бачив. Мене зворушувала приязнь людей, що жили в таких скрутних умовах.

Проживши майже все життя поблизу Вашингтона, ніколи не виїжджаючи за межі США, тут я мав можливість подорожувати не лише по Україні, але й до чарівних, історичних міст Центральної та Східної Європи, Росії - Будапешта, Праги, Кракова, Санкт-Петербурга й Москви.

Загалом життя добровольця Корпусу Миру сповнене пригод. Мені також довелося їх спізнати.

Якось після душу я збирався витертися рушником, аж побачив скорпіона. Я часто ходив у сауну, де зовсім голим сидів із друзями в жаркій парній, мене плескали по спині березовим віником, затим я пірнав у льодяну ванну, їв тараньку, пив холодне пиво і це все повторювалося знову і знову. Влітку я плавав у Чорному морі, лазив по Кримських горах, а ночами танцював бугі-вугі у Ялтинських дискотеках.

Я декілька разів подорожував поїздом, аби побувати в штаб-квартирі Корпусу Миру і відвідати українських друзів. Для мене було щастям прийняти гарячий душ більше ніж два рази на тиждень.

Якось у мене виманив 120 доларів міняйло, але за десять хвилин мені повернули гроші, пояснивши, що ця людина краде гроші лише в "нових росіян". Він помилково прийняв мене за одного з них.

Я зазнав багато удач і невдач, розчарувань і несподіванок. Таке було життя добровольця Корпусу Миру. Хоча проведений там час був не з найприємніших у моєму житті, зате він був найкориснішим.

А найголовніше те, що там я зустрів дівчину своєї мрії - Оксану Бондарчук. Ми збираємося одружитися в липні.