«Донецький» код

...Політика вторгається в усі сфери нашого життя та перевертає все догори ногами. Вона вкладає нові значення в старі поняття і навіть створює нову мову — набір зрозумілих лише українським громадянам визначень, епітетів, фразеологізмів.

Так, протягом останніх років у нашу лексику міцно ввійшло поняття «донецькі» та поступово набуло дуже негативного відтінку. Хоча, здавалося б, йдеться про наших співвітчизників, жителів одного з найбільших і найвпливовіших регіонів. «Донецькі» у свідомості великої частини «недонецького» населення втілилися в одну з двох фігур — «бандита», такого собi бритоголового братка в спортивному костюмі, який щедро пересипає свою мову матюками. Друге втілення — затюканий і «зазомбований» шахтар, утім, від цього не менш агресивний. Сам же Донецьк після президентської кампанії 2004 року здається небезпечним, ворожим і дуже криміналізованим містом, зоною загального відчуження, куди «не своїм» краще не потикатися.

Щоправда, якщо подивитися на статистику відомства Юрія Луценка, то з'ясовується, що найкримінальніше місто України аж ніяк не Донецьк, а Запоріжжя. От лише з іміджем в останнього все гаразд, хоча голосують жителі цих міст приблизно однаково.

І залучені в політичне протистояння, ми якось забули, що в Донецьку один із найсильніших українських університетів і одна з найкращих балетних труп Європи, яку очолює зірка світового балету Володимир Писарєв. Він, до речі, п'ять років провів за кордоном, а у США навіть купив собі прекрасний будинок, але потім усе-таки продав його і повернувся в шахтарську столицю. Олімпійські чемпіонки — плавчиха Яна Клочкова та гімнастка Лілія Подкопаєва — теж «донецькі», й вони — таке ж наше національне надбання як Шевченко, брати Клички та Руслана.

А які асоціації у вас викликає поняття «донецькі»? І як повернути Донбасу його добре ім'я? Із цими запитаннями кореспонденти «Дня» звернулися до експертів і політиків, які представляють, у тому числі, й Донецький регіон. Цим матеріалом ми починаємо цикл опитувань із розшифровки політичних неологізмів.

Андрій ЄВЧЕНКО, головний редактор газети «Восточный проект» (Краматорськ, Донецька область):

— Узагалі, поняття характеризують не лише те, з чим їх пов'язують, але й того, хто ними користується. Така суміш об'єктивного та суб'єктивного. Наприклад, коли я зателефонував знайомим журналістам до Києва і попросив сказати про асоціації з «донецькими», то у відповідь отримав — від «розпальцьовки, стрільби та низького культурного рівня» до «погане керівництво, але багато розумних і талановитих людей». У масі образ «донецького» склався явно негативний. Такий собi бізнесмен iз могутньою потилицею та готовністю за гроші легко переступити через закон. Якщо в такому або подібному контексті застосовувати поняття «донецькі» до всіх жителів або вихідців із регіону — значить позбавити себе можливості зрозуміти розмаїття, неоднорідність i суперечливість Донецького краю. Очевидно, що остання трансформація цього поняття відбулася як реакція на надто жорстку боротьбу за владу і на те, що нинішня наша еліта виявилася найсильнішою та найбагатшою серед інших регіонів країни. Так, стверджувати, що всі їхні мільярди виключно законного походження, язик не повертається. Але з мільярдами завжди так.

Спеціально для «очищення» образу «донецьких» нічого робити не треба. Буде тільки гірше. Буде в країні демократія, буде верховенство закону — цей історичний казус сам по собі «розсосеться». Iз черговим голом Тимощука у ворота рідній «Волині». Хіба що не вистачає серйозних історичних, психологічних i соціологічних досліджень на предмет специфіки регіональної ментальності. Якщо вона є, звичайно.

Олесь ЛІСНИЧУК, експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України:

— На мій погляд, використання у вітчизняних політичних дискурсах поняття «донецькі» до часу стосувалося тільки еліт і не поширювалося на Донбас і його населення загалом. Відзначу, що складатися воно почало заздалегідь — до минулих президентських виборів. Його народження пов'язане як із об'єктивними, так і з суб'єктивними обставинами. Об'єктивно Донецька область мала помітну специфіку генези великого капіталу, його впливу на політику, владу й на розвиток регіону, в якому в період «пізнього Кучми» сформувався свій особливий регіональний політичний режим. Головні політико-економічні угруповання, пов'язані з регіоном, перебували поміж собою в тісній кооперації й назовні сприймалися як єдність, а їхній потенціал був найвищим серед собі подібних.

З іншого боку, апеляції до певної групової самобутності активно використовувалися самими ж представниками бізнесової, політичної та адміністративної еліти Донбасу під час початку «походу на Київ» 2002 року. Невдовзі групову солідарність і активність «донецьких» відчули й в інших регіонах країни, насамперед тамтешні бізнеси... Певним символом просування тодішнього образу «донецьких» можна вважати пальму Мерцалова, яку почали «висаджувати» в країні та за її межами задовго до того, як Віктор Янукович став кандидатом у президенти.

За наслідками виборів- 2004 до образу «донецьких», значною мірою завдяки інформаційній активності сторони «помаранчевого» кандидата, у свідомості значної частини українського суспільства міцно приклеїлися маркери негативного характеру, почасти асоційованого з криміналітетом. Свій внесок у не надто позитивне сприйняття зробив і відомий з'їзд депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку та ще ряд зусиль еліт, близьких до Донецького регіону.

Нині спостерігається не стільки трансформація поняття «донецькі», скільки його криза. Воно стало незручним у риториці влади й провладних сил, оскільки зачіпає перспективи можливого партнерства з Партією регіонів, осереддям якої був та є Донбас. Самі провідники «регіоналів», вочевидь, теж не зацікавлені в підтримці саме так «розкрученого» групового бренду. Партія отримала формальну перемогу на загальнонаціональних виборах, має домінуючу підтримку електорату та перевагу в представницьких органах місцевої влади в цілому ряді областей, зберігає високі амбіції на рівні центральної політики.

Сьогодні про «донецький клан» можна чути від частини політикуму, який демонструє орієнтацію на подальшу експлуатацію революційної риторики. Враховуючи високо ймовірне входження цих сил у правлячу коаліцію та їхні претензії на провідну роль, прикладне популістське використання образу «донецьких», обтяженого негативістськими акцентами, має свої перспективи. Відповідно, на цьому рівні зростають ризики посилення конфронтації в елітах, поглиблення автономізації вагомого політичного сегменту, реально очолюваного вихідцями з Донбасу.

У то й же час, мені здається, що в таборах нинішніх прихильників колишніх опонентів на президентських виборах достатньо людей, які розуміють можливі складнощі й готові до взаємодії щодо їхньої нейтралізації. Проблема інтеграції так званих донецьких та їхніх союзників, нехай навіть у статусі гостро-критично налаштованої опозиції, в процес прийняття рішень є одним із головних завдань для влади, зокрема, для Президента, який проблему відновлення єдності країни розглядає як один із пріоритетів своєї діяльності.

Ігор ШКИРЯ, народний депутат України, член Партії регіонів:

— Ми не «донецькі», а нова сила. Після результату, отриманого Партією регіонів на виборах, це, здається, остаточно стало очевидним.

Особисто у мене слово «донецькі» асоціюється з добрими, працьовитими, мужніми й талановитими жителями одного з найбільших промислових регіонів країни. Більш за те: не можна відокремлювати «донецьких» і «луганських», це все один край — Донбас. Саме його представники зробили величезний внесок у будівництво не тільки України, але й, свого часу, й Радянського Союзу. Дивно, якщо згадка про них викликає в когось негативні асоціації. На жаль, доводиться констатувати, що джерелом неприязні є переважно Західна Україна і вона має навіть певний націоналістичний відтінок. Наше завдання — повністю її нівелювати. І ми досягнемо цього, коли прийдемо до влади й покажемо, як треба працювати на благо всієї України, а не якоїсь її частини.

Андрій ШКИЛЬ, народний депутат України, один із лідерів Блоку Юлії Тимошенко:

— Первинне значення поняття «донецькі» повернеться тоді, коли зникне вторинне. А трапиться це лише після того, як Партія регіонів стане, нарешті, загальнонаціональною політичною силою, а не партією однієї області. Що стосується асоціацій, то у мене їхній спектр, пов'язаний з «донецькими», дуже широкий: від трудяги-шахтаря до Рената Ахметова і сумнозвісних бандитських розбірок… Адже саме таким був шлях становлення багатьох із тих, хто прийшов зараз до Верховної Ради за списком ПР. Але у них є шанс реабілітувати як свій особистий імідж, так і добру славу свого краю.

Олена БОНДАРЕНКО, керівник прес-служби Донецької обласної ради, кандидат у народні депутати від Партії регіонів:

— Дійсно, сьогодні слово «донецькі» вживається, в основному, в негативному контексті. Основний образ: «донецькі» — виключно невиховані, зухвалі, часто неосвічені люди… Причина цього неймовірно проста — це штучно створений образ. Просто насправді «донецькі», в суті своїй, — це дуже могутня економічна й політична група. Й ця група, як і будь-яка інша, має політичних й економічних конкурентів, яким і вигідно чорніння регіональної еліти Донбасу. Але я особисто зі свого боку можу сказати, що «донецькі» — це не лише негатив. Це визначення людей, які можуть дуже багато, ефективно працювати. Це люди, в яких дуже сильна командна дисципліна, в яких є величезний досвід роботи в команді. Це люди, які тримають своє слово. Такі асоціації у мене виникають зі словом «донецькі». У наших політичних конкурентів, на мій погляд, немає таких відмінних якостей.

До речі, маю сказати, що, на мою думку, саме поняття «донецькі» вже давно перестало означати лише одну конкретну територіальну групу — це вже, швидше, позатериторіальний тип людей. Це управлінці, люди, які мають свою позицію, в яких почуття відповідальності й обов'язку сильніше, ніж особисті амбіції, як це зустрічається у представників інших політичних сил. І взагалі, на мій погляд, найсильніші менеджери в Україні — це сьогодні менеджери з «донецькою пропискою».

Саме тому «донецькі» мають усі шанси посилити свої позиції в прийнятті політичних та економічних рішень — вони просто самі по собі вже не можуть сприйматися негативно. Хоча, звичайно, головною передумовою цього мають бути не лише зусилля самих донбасівців — на мій погляд, для того, щоб сьогодні до поняття «донецькі» знову повернувся позитивний контекст, нашим політичним конкурентам треба просто перестати повторювати стандартну фразу «донецькі — погані», тому що, частіше за все, це виходить саме від них. До речі, самі представники Донбасу також мають багато в чому прагнути виправити становище, що склалося, хоча їм, звичайно, буде дуже складно — адже «до чужого рота не приставиш ворота».

Лариса СКОРИК, професор архітектури, член кореспондент Академії мистецтв України:

— Підміна понять відбувається тому, що в України жахливий брак політичної культури. Політики в боротьбі за владу вдаються до найбільш нікчемних й абсолютно неприпустимих розмаїтих ярликів. Причому одна й та ж людина сьогодні може говорити одне, а завтра, в залежності від обставин, інше. Досить пригадати лише те, як колись донецьких називали бидлом, а по ліфтах писали: «Не мочись, ты не в Донбассе», — хоча це благополучно робили самі кияни. Зрештою, кожен прекрасно знає, як виглядають наші під'їзди й ліфти. Досить згадати, наприклад, як одна відома особа говорила, що «донецьких» треба огородити колючим дротом. А потім, коли в політичному сенсі це було вигідно, складала докупи помаранчеві й сині пазли.

Донбасу нічого не станеться: ні тим людям, які там мешкають, ні тій рафінованій інтелігенції, ні Оперному театру, ні прекрасним акторам, письменникам чи мистецтвознавцям, які там живуть... А от ті, хто слухає й вірить таким антиукраїнцям (інакше назвати не можна) багато втратять у духовному, інтелектуальному та етичному сенсах. Бо коли якусь одну частину України називають недолугою чи невідповідною, то це — просто антиукраїнська й антидержавна діяльність. Причому називають люди неінтелігентні, некультурні, ті, яких сьогодні абсолютна більшість у нашій політиці, тільки вони творять цей імідж. Говорити про те, що хтось гірший або кращий, даруйте мені, — вся Україна рівно розмита! У кожному регіоні є й свій негатив, і свій позитив. А підлість, дурість і безчинство — безнаціональні й неетнічні, вони не мають регіональної ознаки. Вони, так само як розум або дурість, або є, або їх немає. Говорю це з повною відповідальністю, тому що прекрасно знаю, чим маніпулюють політики. Вони можуть найдорожче, найчесніше, найсвітліше обізвати брудом, а найбрудніше й найогидніше залити сяйвом. Політика наша — несамовита. Але такою брудною, як останні кілька років, вона ще ніколи не була. Тому це — вина тільки політиків, які вдерлися до влади, незважаючи на жодні моральні гальма. А Донбас такий, як і всі інші. Можливо, він більше густонаселений, тому позитиву й негативу там більше. Але якби жадібні до влади й усього, що ця влада може дати нечесній людині, політики вели себе інакше, то нічого цього б не було. І ніхто б ніколи такого й думати не міг. А людей можна навчити будь-чому.

Дмитро ШИШКІН, головний редактор донецької суспільно-політичної газети «Життя»:

— Людей завжди лякають одні й ті ж речі — рішучість, кмітливість, винахідливість. Тобто всі випадки, коли людина проявляє себе як самодостатня особистість. Можливо, в цьому полягає головна причина того, що на донбасівців навісили негативну бирку «донецьких». Успішні люди завжди лякають.

Адже успішність і всі характеристики, які я назвав, якраз і притаманні донецькому менеджменту, менеджменту в хорошому розумінні цього слова. Адже саме донецькі менеджери справді працюють і їм не заважають головні акціонери, їм дозволяють тут працювати, приймати рішення. І донецькі, як правило, завжди одні з найкращих управлінців. У бізнесі, в кадровій політиці, у стратегічних тактичних питаннях вони працюють насамперед на те, щоб завжди бути першими.

У Донецьку нормальні, розумні люди, у яких прекрасна освіта, гарне виховання, нормальні сім'ї, чудові діти. Так, звісно, тут вистачає і хамства, і нахабства, і дурості, і неінтелігентності. Але все ж бирка, яку навісили на «донецьких», несправедлива.

Можливо, пізніше ставлення до донецьких зміниться, але це буде не зараз. Та й про які зміни можна говорити, якщо навіть у спортивних коментарях до футбольних ігор навіть незаполітизовані канали віддають завжди перевагу недонецьким командам? Коли звучить слово «Донецьк», усі одразу починають говорити, що Донецьк — це погано, небезпечно та страшно.

Змінити ситуацію, я думаю, може лише час. Коли люди побачать, що Донецьк — зовсім не такий, яким їм його нав'язали. Ми, донецькі, ні в чому ні перед ким не завинили.

Андрій ФЕДУР, адвокат:

— Особисто в мене, коли я чую епітет «донецькі», виникають дуже різні асоціації. Я працював свого часу на Донбасі й знаю цей регіон непогано. Так склалося історично, що більшість людей, які там живуть, приїжджі. Раніше туди засилали, а в радянські часи — примусово вивозили. Але слід визнати, що більшість із них — люди, які завжди працювали. І дуже важко. Але політична регіональна еліта, безперечно, має певні зобов'язання, у тому числі й ті, виконання яких дозволило б позбутися негативного штампу «донецьких».

Штамп «донецькі» — вигаданий. Сьогодні очевидно, що він і далі буде приліплений до певної політичної сили. Цій політичній силі слід було б, перш за все, відправити на пенсію окремих своїх діячів, провести кадрову ревізію. На моє глибоке переконання, є в списку Партії регіонів деякі фігури, яких варто позбутися. Також представникам «донецьких» партій у владі слід — не на словах, а на ділі — зініціювати боротьбу зі злочинністю, корупцією, реформувати правоохоронну та судову системи. Я думаю, якщо б вони виступили ініціаторами цих перетворень, тоді б цей штамп відпав би від них сам.