Дуже довгі проводи
В останній перед Кубком світу грі на власному полі збірна України з рахунком 4:0 подолала команду Коста-Рики. Після цього команду урочисто провели на Кубок світу й побажали успіхів на футбольних полях Німеччини. До початку турніру українська команда проведе ще три контрольні гри в рамках підготовчого збору, який почнеться 1 червня в Швейцарії.
ДВАНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ УШАНУВАНЬ
Завдання виходу до фінального турніру Кубка світу наша національна збірна практично вирішила майже рік тому, обігравши на виїзді Грецію. З того часу головна команда нашої країни перебуває в досить дивному становищі. Складається враження, що всі розгубилися й не знають, як себе поводити після першого в історії незалежної України виходу до фінальної частини Кубка світу.
Про те, яке це велике досягнення, знає вже, напевно, кожен. А ті, хто не дуже цікавиться спортом, і взагалі можуть подумати, що збірна України — чемпіон світу. Бо ж урочистості йдуть одна за одною, звучать одні й ті самі слова, які відверто втомили вже усіх. Але першим зупинитися ніхто не наважується. Навіщо? Можуть подумати про тебе щось погане, якщо ти не будеш радіти разом з усіма. Так і живе наш футбол майже рік, не наважуючись припинити непристойно затягнуті святкування й привітання самих себе.
Аби знайти правильну лінію поведінки, варто було б згадати минуле. Почати з того, що цей вихід до світового фіналу — зовсім не перший для українського футболу. Упродовж останніх десятиліть існування союзного футболу збірна СРСР була фактично збірною України, послабленою гравцями з інших республік. Починаючи з 1975 року, коли в складі збірної вийшло на поле 11 київських динамівців, і закінчуючи 1986 роком, коли на світовому фіналі в Мексиці в команді СРСР було 15 українців, причому 14 виходили на поле!
У ті роки вихід збірної до фінального турніру світової чи європейської першості не вважався великим досягненням, тому вся підготовка команди була під пильною увагою преси й уболівальників. Критики на адресу гравців і тренерів навіть у ті «тоталітарні» роки було більше, ніж досить. Бо всі розуміли — попереду боротьба за першість у світі!
Збірна України зразка 2006 року прагне хоча б не вилетіти на першому етапі турніру в той час, як збірна України зразка 1986 року (під назвою СРСР) зазіхала, й небезпідставно, щонайменше на участь у фінальному матчі. Чому так сталося? Чому прямий і принциповий тренер збірної Блохін уже скоро рік як просить журналістів не критикувати команду в пресі. А коли її критикувати? Коли почнуться поразки? Блохіна можна зрозуміти. Є речі, на які він не може, судячи з усього, вплинути. Тому й нервує.
БЕЗ «ПЕРШОЇ СКРИПКИ»
На останній зустрічі з журналістами тренер збірної відмовився від коментарів стосовно Шевченка. У Блохіна не знайшлось слів, аби пояснити, в якому стані зараз капітан національної збірної, де він тепер й які у нього, взагалі, плани. Незручне становище в тренера, нічого не скажеш.
Згадаймо, що провідний гравець збірної не був на жодному зборі команди за останніх півроку, не кажучи вже за виступи в товариських іграх. Шевченко з'являється в збірній тоді, коли це йому зручно. Можна, звичайно, вважати це нормальним, очікуючи, що на Кубку світу наш суперфорвард зробить свою справу. А якщо не зробить? І взагалі, як може готуватися команда, коли її ключовий футболіст у цій підготовці не бере участі?
Зрозуміло, що Блохін не має публічної відповіді на це запитання. Відповідь дасть життя. Уже перша гра в Німеччині покаже, чи є майбутнє в команди, лідер якої під'їжджає до неї тоді, коли в нього є на це настрій. Нічого подібного немає в жодній збірній. Усі світові зірки, навіть травмовані, цими днями знаходяться в таборах своїх збірних. І тільки українська команда опинилася в досить своєрідному становищі. Висновків із такого становища може бути два: або всі інші гравці збірної настільки гірші за Шевченка, що їм треба довго та вперто тренуватися, щоб заслужити право вийти на поле разом із новоспеченим форвардом «Челсі», або ми є командою, яка ні на що в Німеччині не претендує, а тому лідеру збірної немає сенсу перенапружуватись на тренуваннях. Одна з таких команд, до речі, побувала в неділю в Києві.
КОСТА-РИКА
Кубок світу в нинішньому форматі з 32 командами-учасницями щоразу має низку команд, які приїжджають на турнір не перемагати, а просто «показати себе». Нагадати світу, що є така країна, в якій теж грають у футбол, і тому подібне. Серед команд- учасниць турніру в Німеччині таких є приблизно з десяток. Одну з них бажаючі могли побачити на полі головного стадіону Києва в товариській грі проти України.
Екзотичні костариканці продемонстрували непогану техніку й швидкість, уміння точно бити та вчасно передавати м'яч партнерам. І все. До справді організованого футболу рівня Кубка світу колектив, який протистояв нашій збірній, не мав жодного відношення. Можливо, далася взнаки неучасть у грі кількох провідних гравців збірної Коста-Рики. Але ж й у наших грав далеко не головний склад. Можливо, костариканців збентежила гра їхнього воротаря: перші три м'ячі наші футболісти забили з точних «передач» голкіпера гостей. І все одно, команда, яка відкриватиме Кубок світу, не мала, здається, права грати так незібрано й байдуже.
Це ми так вважаємо. Костариканці ж приїхали до Європи зі своїм настроєм. Вони не будуть сумувати, якщо програють у групі й поїдуть додому. Для них сама поїздка на Кубок світу — свято. Вам це нічого не нагадує? Чи не вчуваються уже майже як рік подібні нотки в словах людей, відповідальних за наш футбол? Бо ми теж так само, як і Коста-Рика й ще купа екзотичних країн, гучно святкували вихід до Кубка світу, вважаючи це історичним досягненням.
Здається, що виступ національної збірної України в Німеччині має, поза іншим, дати відповідь на запитання: чи ми справжня футбольна держава, яка прагне боротися за світову першість, чи ми відносимо себе до різнокольорових коста-рик, ямайок та інших гондурасів, яких ніхто всерйоз не сприймає?
Про те, до кого ми себе хочемо відносити, говорити навряд чи варто. Ми хочемо, щоб наша збірна не обмежилась просто поїздкою на світовий фінал, щоб національна команда України гідно боролася за світову першість із кращими командами світу. Чи станеться так? Чи зробить футбольна Україна наступний крок уперед, чи здивує футбольний світ на полях Німеччини? Усі ми на це сподіваємось і віримо в нашу збірну!
