Два кроки вперед, крок — назад

Хоч як це дивно, літо, крім виснажливої спеки, статистики про кількість отруєнь і сумних наслідків купання, характеризується ще одним моментом. Саме в цей час міжнародні організації оприлюднюють річні звіти про те, як у світі дотримуються прав людини. Україні «пощастило» бути присутньою практично в кожному списку проблемних з цього погляду країн. На відміну, скажімо, від Швеції, якій вдавалося кілька років не потрапляти до «чорного списку» правозахисної організації «Міжнародна амністія», і Польщі, яка відсвяткувала цього року свою перемогу. Тим часом, стосовно України правозахисники назвали дві основні проблеми: перша — тортури в органах міліції й утримання під вартою у незадовільних умовах, а друга — ситуація зі свободою слова і випадки смерті журналістів. В останньому випадку експерти резюмували, що розслідування справи про зникнення Георгія Гонгадзе з незрозумілих причин затягують, не виправдала покладених на неї надій і спеціальна слідча комісія. Зрозуміло, пригадали у зв’язку з цим і про вбивство Ігоря Александрова.

До речі, свобода слова стала окремою темою і під час щорічної доповіді у парламенті Уповноваженої ВР з прав людини Ніни Карпачової. За даними Уповноваженої, життя майже половини нових видань обривається після першого ж випуску. Під час виступу Ніна Карпачова зачитала й досить показовий уривок із листа заслуженого журналіста України В. Єфремова. Він пише, що «боїться безглуздої смерті й того, що його смерть потім спишуть на випадкове пограбування чи автокатастрофу».

Що стосується першої української проблеми, то висновки Комітету Ради Європи щодо запобігання — безсторонні. У звіті йдеться, що лише перебування у відділках міліції саме по собі створює в Україні велику небезпеку насильства. Особливо в перші години після затримання і під час допиту. За роки експертизи Комітет отримав чимало фактів про те, як затриманих у відділку били, використовували як «стимул до відвертості» електрошок, погрожували зброєю і гасили об «жертву» цигарки. Під час візиту до України експерти були приголомшені тим, що більшість затриманих категорично відмовлялися від медичного обстеження. Більше того, навіть боялися обговорювати умови свого перебування в органах міліції. Вражаючу замальовку зробили експерти у звіті про Україну, побувавши у Сімферопольському СІЗО №15: «Арештованих втиснено до переповнених камер, де практично відсутнє природне освітлення й вентиляція. У камерах — таргани і пацюки, а через дефіцит ліжок, ув’язнені вимушені спати по черзі».

Щоправда, гості вчорашнього «круглого столу», організованого профільним комітетом ВР, вважають, що міжнародні висновки слід приймати з чималою часткою скепсису. Оскільки абсолютно неясно, на якій інформації вони базувалися, і наскільки вона була перевіреною. Зі слів Уповноваженої ВР з прав людини Ніни Карпачової, більшість звітів націлені на критику, а отже, позитивні моменти у них залишилися поза увагою. «Ми ж можемо адекватно і неупереджено оцінити картину, і підтвердженням тому є щорічні звіти Уповноваженої», — говорить Н. Карпачова.

Втім, вони схожі на висновки міжнародних експертів. Наприклад, у звіті зазначається, що в 2001 році жорстоке поводження із затриманими в органах міліції і СІЗО обернулося 1380 смертями. Крім того, у 2002 році за наявності 33 359 місць у слідчих ізоляторах утримували 7435 чоловік понад норму. Найгірша ситуація склалася в Донецькому СІЗО №5, Харківському №27 і Криворізькому №4. Згідно із законом, площа в камері на одного арештованого не може бути меншою за 2,5 кв. м, тоді як тут середній показник становить 1,8 кв. м. «Аншлаги» у місцях попереднього ув’язнення, на думку Н. Карпачової, — багато в чому є результатом помилкових висновків прокурорів і неправильної правозастосовної практики. Наприклад, протягом 2001 року з СІЗО звільнили 13 тис. 114 чоловік. Якщо врахувати, що цього року слідчі ізолятори поповнилися на 86 тис. 986 арештованих, то виходить, що кожного сьомого арештовували помилково. А порівнявши наявний дисбаланс між кількістю місць у в’язницях та кількістю ув’язнених на сьогоднішній день, попри те, що понад половину засуджено на строк менше 3 років позбавлення волі, очевидно, що варто було б більше практикувати й інші покарання.

Наприклад, у багатьох країнах, як говорить перший заступник начальника департаменту з питань виконання покарань Олександр Пташинський, перш ніж винести вирок, суд цікавиться вакантними місцями у в’язницях. А грамотна політика Великої Британії у цьому питанні наприкінці 1980-х років допомогла практично вчетверо скоротити кількість ув’язнених. До речі, О. Пташинський досить критично висловився і щодо висновку «Міжнародної амністії». З його слів, «кричущих фактів під час своїх чотирьох візитів не виявлено». Більш того, він визнав, що рекомендації Ради Європи для України виконали практично в повному обсязі.

Задля справедливості слід сказати, звіт Держдепартаменту США стосовно України, що розмiщений на 140 сторінках, окремі плюси все ж виділив. Наприклад, позитивним названо той факт, що у нас відсутні політичні репресії, не практикується примусове повернення емігрантів на батьківщину і вільно розповсюджується зарубіжна преса. Крім того, уряд не втручається у діяльність громадських організацій, кожен має право на свободу віросповідання і вельми помітною є діяльність Уповноваженої ВР з прав людини.