Джеймс ШЕРР: Боротьба йде не за Ющенка, а за майбутнє України

В українських політичних та експертних колах добре знають старшого наукового співробітника Центру досліджень конфліктів оборонної академії Великої Британії Джеймса Шерра. До думки британського аналітика, який спеціалізується на питаннях зовнішньої і безпекової політики України, варто прислуховуватися хоча б тому, що, на відміну від західних дипломатів і натовських чиновників, він може відверто висловити думки Заходу стосовно процесів, які відбуваються в Україні. Раніше в інтерв'ю «Дню» він висловив сумнів у тому, що підписаний провідними політичними партіями України, спікером Верховної Ради та Президентом України Універсал національної єдності забезпечить досягнення закладених у ньому цілей. Він також зазначав, що Коаліція народної єдності є самим останнім проявом роз'єднаності в країні. Які наслідки матимуть для безпеки України останні перестановки в керівництві РНБО? Чому український Президент не може підібрати ефективних менеджерів на керівні посади в Секретаріаті та РНБО? Чи може Захід виступити в якості посередника для розв'язання конфлікту між Президентом і прем'єр-міністром? Які наслідки матиме для Європи і, зокрема, України підписання Росією, Казахстаном і Туркменістаном декларації про будівництво прикаспійського газопроводу? Про це в ексклюзивному інтерв'ю «Дню» — британського аналітика Джеймса ШЕРРА.

— Які можуть бути для України наслідки останніх призначень до РНБО, зокрема, заміни Гайдука Плющем?

— Важливо зауважити, що з часу підписання Президентом другого указу про розпуск парламенту, голова держави та його команда поводилися розсудливо й уміло. Законність того, що вони зробили, є вельми суперечливою, однак йдеться не про законність, оскільки в будь-якій по-справжньому демократичній країні відступництво парламентаріїв у такому масштабі призвело б до негайних виборів. Тому надзвичайно важливо для виборців України вирішити для себе, чи повинні ці зрадники бути винагороджені або покарані. Однак тепер у нас є ця несподівана ухвала (Президента), і я побоююсь, що вона призведе не до перемоги, а до поразки. Це — серйозний стратегічний прорахунок.

Отже, перше: політичний прорахунок. Для України надзвичайно важливо, щоб усі впливові сили й усі регіони були гідно представлені. Віталій Гайдук й «Індустріальний союз Донбасу» додали важливого східноукраїнського елементу президентському табору, а також на захист євроатлантичного курсу України. Ці люди є виключно прагматичними. Природно, вони переслідують також власні інтереси, що надало можливості президентській стороні створити широку коаліцію — й це було саме те, що потрібно, — замість вузьких інтересів і невеликої кліки «любих друзів».

Зараз він (Президент) утратив свою силу й повернувся до невеликої кліки тих «любих друзів», а це вже набагато гірше, це — джерело слабкості. Схоже, що Президент забув основну істину відносно свого положення в цій країні. Він сильний, коли представляє всі незадоволені й демократично настроєні сили країни. Він слабкий, коли представляє лише себе, своє найближче оточення, «Нашу Україну».

Ця боротьба ведеться не за Ющенка, а за Україну.

По-друге, він припустився великої інституційної помилки, оскільки РНБО повинна діяти як державна, а не політична структура. Її професійний склад постійно працює над питаннями, які мають велике державне значення: узгодження реформ у сфері оборони й безпеки, переговори щодо кордонів із Росією й Румунією, проблема Придністров'я, питання енергетичної безпеки. Ці люди не можуть відволікатися від цієї важливої роботи, й вона не повинна бути компрометована політичними баталіями, особливо коли у країні існує недовір'я до всіх державних структур, навіть до Конституційного Суду.

Сьогодні дуже схоже, що ніхто з людей при владі в Україні не розуміє важливості державних структур як таких. У розвинених і стабільних демократичних країнах характеру таких структур надають більшого значення, ніж характеру політиків.

Нарешті, по-третє, втративши Гайдука, Президент і країна загалом утратили одного з не багатьох людей, які мають волю й уміння розвивати енергетичну безпеку України. А це питання впливає на все майбутнє української економіки, її політичний курс і незалежність.

— Як у цьому контексті слід розглядати призначення Скіпальського на посаду заступника голови СБУ? Що це означає?

— На мою думку, було ухвалене правильне рішення. СБУ все ще залишається розділеною й уразливою установою. Слабкістю цієї служби користуються зовнішні сили, вони здатні діяти всередині її, включаючи спецслужби сусідніх країн, які все ще мають спільну мову й пострадянську культуру безпеки. Цей ризик особливо зростає, коли йдеться про територіальну цілісність і суверенітет країни, зокрема, у Криму. СБУ повинна діяти у Криму як СБУ України, а не брати закон до своїх рук або служити стороннім інтересам.

Гадаю, що Скіпальський розуміє все це. Сподіваюся, він зможе відновити вертикаль влади й злагодженість дій цієї організації, яка знову ж таки виявилася жертвою політичної боротьби в Україні.

— Ви знаєте знаменитий лозунг Сталіна: кадри вирішують усе. Чому Президент України цього не розуміє й не залучає до свого табору потрібних людей, умілих керівників?

— Вибачте, але це сталінська істина і вона перевернута шкереберть. Країні потрібні легітимні й ефективні закони та установи, звідси випливає, що люди не можуть усе вирішувати.

— Тож ви вважаєте, що вибори нічого не змінять в Україні?

— Країні потрібні вибори! Однак питання в тому, наскільки вони будуть законними, а також у тому, чи прийме сторона, що програла, свою поразку. Сьогодні країна очікує фальсифікацій від усіх сторін. Це — дуже нездорова ситуація.

— Янукович нещодавно заявив, що він вважає за краще мати посередника в переговорах з Ющенком. На вашу думку, посередники зможуть допомогти подолати кризу в Україні?

— Я не думаю, що Захід виступить у ролі посередника. Європа просто не знає, що їй робити з Україною. Багато хто вже махнули на неї рукою. Для Європи все це дуже сумно, оскільки всі розуміють важливість України. Однак хто в Україні поєднує в собі принципи і компетентність, щоб рухати цю країну в конструктивному напрямі? Хто здатен діяти як ефективний партнер? Ви таких людей знаєте?

— Які наслідки для енергетичної політики Європи може мати недавнє підписання Росією, Казахстаном і Туркменістаном Декларації про будівництво прикаспійського газопроводу по території Росії?

— Це ще раз показує, що енергія тісно пов'язана з політикою та геополітикою, а не лише з промисловістю. Чи буде продаж газу Росії за цінами, значно нижчими за ціни на (світовому) нафтовому ринку, слугувати інтересам Казахстану і Туркменістану? Чи сумнівалися б вони в тому, що транскаспійський трубопровід буде побудований, якби вони стали партнерами в цьому проекті?

Саме політичні питання відсунули економічні на задній план. Почати з того, що казахська еліта до сьогодні побоюється тих у Росії, хто вірить, що природний кордон Казахстану проходить на півдні північного Казахстану, а не на півночі північної частини країни. Це — перший чинник. По-друге, найголовнішим пріоритетом як для Казахстану, так і для Туркменістану є внутрішня, режимна і регіональна безпека. Питання на демократичному порядку денному США і ЄС примусили їх дуже насторожитися. Реакція Заходу на події в Андижані в 2005 р. викликала шок у всіх країнах Середньої Азії, де на той час відбувалося зближення із Заходом. Тільки Росія може гарантувати безпеку середньоазіатських режимів.

Третє питання стосується президента Назарбаєва: енергетична політика ЄС. Він бачить, що ЄС здійснює жорстку енергетичну стратегію на папері, однак нічого не робить для її реального втілення в життя. Тож навіщо йому протистояти Росії, якщо навіть ЄС занадто боязкий, аби робити це?

— Чи може прикаспійський трубопровід вплинути на Україну?

— Якщо президент Назарбаєв задав ці запитання і відповів на них таким чином, то стає цілком зрозуміло, як важко буде Україні поводитися інакше