«Джин» у пляшці

«Це велика таємниця», — недоброзичливо сказала «Дневі» приймальниця скляної тари в одному зі столичних дворів, відповідаючи на запитання про те, на кого вона працює. «Ось на них...», — і показала на чергу з людей із сумками й мішками, в якій були і діти, і пенсіонери, і «професійні» здавальники пляшок, які одержують свій «прибуток» зі сміттєвих баків.

Зрозуміло, що вона лукавила, виходячи з якогось мало не карикатурно сприйнятого почуття корпоративної солідарності. Проте ціна запитання в цьому випадкові зовсім не копійчана. За деякими, далеко не повними, оцінками річний (тіньовий!) обіг пляшкового бізнесу в столиці перевищує 12 мільйонів гривень, з яких приблизно 1—2 мільйони легко вилучаються і використовуються у вигляді особистого прибутку. При цьому мало хто в місті знає імена тих, хто стоїть на вершині пляшкової піраміди.

Учора вранці кореспондент «Дня» побував біля одного складу, розташованого на вулиці Грінченка, поблизу столичного Байкового цвинтаря. Одна за одною звідси виїхали 25 автомашин з порожньою тарою (а може, й грошима) для приймальних пунктів у всьому місті, що працюють за тарифами, встановленими з єдиного центру. Поставлена на широку ногу справа давала грунт для підозри в монополізмі.

Ці припущення знайшли підтвердження в документах податкової міліції, яка ще рік тому намагалася вивести оборотну пляшку з «тіні». Проте, незважаючи на те, що для відповідної операції було отримане «добро» на всіх рівнях, сторожа податків не змогла проломити продуману систему конспірації, яка вдало використовує недосконалість і нестиковку законодавства і спирається на «дах» у законодавчій владі, повідомило «Дневі» джерело, близьке до ДПАУ. Суд також зробив вигляд, що не вірить у здібності викритого податковою міліцією монополіста-підпільника підняти і підім’яти таку махину. У результаті «підпільна пляшка» продовжувала наповнюватися дзвінкою монетою, будучи при цьому ще й сировинною основою для тіньового виробництва лікеро-горілчаної продукції, де, як і раніше, діють і труять людей підпільні цехи.

У столиці й Київській, Житомирській і Чернігівській областях, та практично і в усіх містах країни пляшкові монополісти повністю заволоділи відповідним ринком (у сфері їхніх інтересів близько 30 найменувань пляшок пиво-безалкогольної та лікеро-горілчаної продукції, від колишніх чекушок, що іменуються тепер чебурашками, до фірмових). Але свою «продукцію» вони не повертають місцевим підприємствам, а везуть, небезуспішно заплутуючи сліди, за межі регіонів.

Для цього вироблено досить цікаву схему «тіньової логістики». Зокрема, у Києві створено понад сто приймальних пунктів. Тут у дві зміни працюють, як правило, бомжі чи люди, забезпечені не набагато краще. Приймальникові дано найдокладніші інструкції на кожен життєвий випадок. Якщо його, наприклад, намагаються перевірити, то він говорить, що це його знайомий попрохав п’ять хвилин попрацювати, і тут же тiкає, кидаючи все майно. Так що боротьбу з ними податківці вважають безперспективною.

Кожен такий пункт «курирується» своїм диспетчером, який постачає приймальника готівкою й тарою та стежить за своєчасним вивозом зібраних пляшок. Влаштуватися сюди далеко не просто. Незважаючи на необхідний низький майновий ценз, треба мати в своєму розпорядженні прийнятну для тарного монополіста заставу: найкраще паспорт, а в найгіршому разі енну суму грошей чи яку-небудь цінну річ. Паспорти в особливій ціні: їх (без згоди власників, що, як правило, з’ясовується при зверненні за житловими субсидіями) використовують для реєстрації фіктивних підприємств, під прапором яких у подальшому перевозиться від складу до споживача тіньовий товар. Цікаво, що склад може орендувати якась бабуся, яка ніколи тут не з’являлася, але вважається приватним підприємцем, а керує складом (за дорученням) її син, «дістати» якого правоохоронним органам практично неможливо. Він ніде не зареєстрований як підприємець — не засновник, не директор, не головний бухгалтер... Згідно із законом, до нього не можна пред’явити претензій.

Тіньовий сенс пляшковi операції отримують, природно, в сфері ціноутворення. Так, пляшка, куплена у громадянина за п’ять копійок, а продана потім набагато дорожче, ховається за так звані схеми спрощеного оподаткування. Адже підприємець, який працює на єдиному податку, не зобов’язаний у своїй звітності показувати склад своїх обігових коштів — що там він купив/продав на ринку — пляшку чи, скажімо, костюм. На фіктивному підприємстві п’ятикопійчана пляшка з’являється вже за 15 коп. На наступному етапі вона, часто навіть не рушаючи з місця, виявляється у буферного підприємства, яке отримує її, наприклад, за 16 копійок. «Буфер» додає до ціни не більше копійки й «чесно» платить податки. Таким чином пляшка начебто легалізується, причому насправді йдеться про приховування прибутку (10 коп.), податок з якого, природно, не сплачується, та й істотно занижується оборот фіктивної фірми. Далі продукція йде на завод, де й наповнюється (так звана «четверта зміна»). Завод платить «буферові», а той перетворює на готівку гроші через фіктивне підприємство. Та це дещо легальна схема, в якій беруть участь пляшки з-під пива, води чи слабоалкогольних напоїв. При цьому приймальники, не маючи з підприємством жодних офіційно оформлених відносин, практично щодня отримують свою платню так званим «чорним налом», тобто ніякі соціальні нарахування на зарплатню не проводяться і до бюджету не надходять.

Основний же прибуток приносить, звичайно, «глуха тінь», коли фірмова пляшка («Смірнофф», «Неміров», «Гетьман» та інші, — вдруге на відповідних підприємствах вона не використовується) надходить до підпільного цеху з виробництва лікеро-горілчаної продукції і заправляється там «через шарик» фальсифікатом, часто надзвичайно небезпечним для здоров’я.

Питання тут у нестиковці старих і нещодавно ухвалених законів, що визначають відповідальність за подібні хитромудрі дії, вважають фахівці. Окрім того, на їхню думку, розв’язання «пляшкового питання», введення його до законодавчого поля (законний пункт прийому, встановлена державою мінімальна ціна оборотної тари для підприємств усіх форм власності), дозволило б перервати технологічний ланцюжок виготовлення «паленки».

Кореспондент «Дня» спитав у податкових міліціонерів, які без особливої надії на успіх готуються до другого раунду наступу на «тіньову пляшку»: чи потрібно скасовувати спрощені форми оподаткування підприємців? Відповідь була на здивування виваженою: «Це прогресивна форма оподаткування, що дозволяє дрібному й середньому бізнесові підійматися. Але природно, вона потребує законодавчих доповнень і змін, які спроможні захистити підприємців від «тіньових» спокус».