Екран зцілення

Подія дійсно неабияка і в певному сенсі переломна: адже досі мешканці та пацієнти подібних закладів були, по суті, позбавлені повноцінного культурного життя. На жаль, для нашого суспільства донедавна найпоширенішим було ставлення до людей з обмеженими фізичними і психічними можливостями, як до парій, ізгоїв: їх просто намагалися сховати, відсунути від активного життя якомога далі. Порівняно зі становищем інвалідів у тій же Європі це виглядає цілковитим варварством. Ось чому відкриття кінотеатру в Пущі-Водиці — на пожертвування приватних осіб, — звісно, є справжнім проривом.

Усього в Пущі Водицькому ПНД 350 пацієнтів і 189 осіб персоналу. Є всі необхідні служби — від перукарні до чоботарні. Кілька років тому з допомогою німців було збудовано столярний цех і свічкову майстерню.

У диспансері пахло свіжою фарбою: видно, що ремонт зали завершено зовсім недавно. Частина мешканців зустріли пресу біля входу: було видно, що відвідують їх нечасто, і гостям вони дуже раділи, намагаючись допомогти хто як міг: показати дорогу, відчинити двері, а то й просто усміхнутися і привітатися. І першим фільмом у новому кінотеатрі стала картина Ігоря Стрембіцького «Подорожні» — неігровий фільм-володар Золотої пальмової гілки як найкраща короткометражна робота Каннського кінофестивалю 2005 року, що знімався саме в цьому диспансері, з його лікарями і пацієнтами, але ними ще не бачений. У залі сиділо багато героїв картини, себе впізнавали і реагували дуже жваво. Після кіносеансу організатори розповіли про деякі деталі проекту. Загальна вартість обладнання становила 13000 доларів; тут не лише відеопроектор і плеєр, який відтворює всі формати DVD і касет, а й сучасна акустична система (лінія з шести динаміків по всій залі), спеціальний екран, розрахований як на денне, так і на нічне освітлення, і супутникове телебачення. Відразу ж диспансеру було подаровано і перші кілька фільмів — науково-пізнавальні та документальні стрічки про природу. Як підкреслив один із лікарів, пацієнти люблять також і комедії, обожнюють казки, і відтепер вони матимуть можливість дивитись улюблене кіно мало не щодня.

Однак кінозал може слугувати не лише для розваги: в сучасній психології поширена така реабілітаційна практика, як кінотерапія (кінотренінг). Її відносять до групових занять під загальною назвою «терапія мистецтвом». Нині терапію мистецтвом умовно можна розділити на дві групи: в першому випадку психолог працює з продуктом творчості самого пацієнта (малюнками, продуктами ліплення, текстовими роботами, наприклад, написаними клієнтом казками); у другому групова робота проводиться з використанням продуктів культурної творчості, до якої пацієнт не має відношення (картини, скульптури, тексти, продукція кіномистецтва). До другого виду терапії й відносять кінотренінг. За його допомогою можна вирішувати кілька видів психологічних завдань: уточнювати діагнози особистих проблем; прискорювати процеси терапії та розвитку позитивних почуттів; зміцнювати терапевтичні взаємовідносини; тренувати інтелектуальні навички; проводити заняття, спрямовані на вирішення сімейних проблем пацієнтів; знімати надмірне психологічне напруження.

Екран, що може зцілювати, — мрія будь-якого режисера. А головне, — відкриття цього кінотеатру — справжнє свідчення того, що і наше суспільство поступово приходить до тями.