Есдеки роздали всi пости

У фіналі 150 учасникам потрібно було поборотися за право скласти «п’ятидесятку» «золотих кадрів» України. Виявляли кращих у діловій грі, що моделювала діяльність органів держуправління і громадських інститутів, у якій потрібно було максимально проявити свої здібності і досвід, зайняти ключові позиції, стати неформальним лідером. Треба сказати, що ігрові баталії розгорілися не на жарт. У «Верховній Раді» активно боролися за «місце під сонцем», тобто за керівні посади в парламенті, фракції соціал-демократів, лібералів і група незалежних депутатів, визначаючись із кандидатурами спікера (а також його заступника та віце- спікера), і з головами різних комітетів. Для того, щоб події стали повністю схожі на реальність, не вистачало малого — звукового сигналу, що супроводжує у «справжній» Верховній Раді підрахунок голосів. За тим, що відбувалося в iгровiй залі засідань ВР, спостерігала група «Народ», що також складалася із учасників конкурсу, яким дісталися ролі представників Федерації профспілок, Союзу промисловців і підприємців, помічників президента, прес-служби ВР, медіа — холдінгу і трьох газет різного ідеологічного плану. Профспілки і промисловці мали право готувати і подавати в Комітети ВР пропозиції до законопроектів, акредитована в парламент преса освітлювала роботу парламентаріїв і формувала громадську думку, депутати приймали закони. Ігрова реальність настільки тісно переплелася зі справжньою, що часом доходило до цікавих казусів. Так, кандидат на «крісло» спікера від лібералів, забувшись, намагався переконати парламент у тому, що він підходить на цю посаду як ніхто інший, оскільки очолює… обласний осередок СДПУ(О). Пізніше, очевидно, «есдеки», що сприйняли гру з усією серйозністю, навіть спровокували відставку спікера, який не дотримується, на їхню думку, регламенту. Не дрімав і «народ» — віддавши свої «бонуси» (голоси) соціал- демократам (що визначило лідируюче становище останніх у парламенті), він добився прийняття соціально важливих законів. Активну участь у роботі парламенту взяли «депутати»-жінки, що відмовилися голосувати за законопроекти, в яких не був врахований гендерний фактор.

До речі, Леоніду Кравчуку, який очолював журі конкурсу, «ігровий» парламент сподобався більше, ніж справжній. Насамперед тому, що не було для гравців пустим звуком слово «компроміс» і було присутнє бачення реальних проблем суспільства. Хоч багато чого в роботі обох Верховних Рад було і спільним, вважає він. Наприклад, ігнорування таких конституційних норм, як дотримання регламенту і використання в інститутах влади державної мови, що свідчить про незнання основ парламентаризму. За словами Л. Кравчука, гра була б куди цікавішою, якби учасники спробували ухвалити які-небудь «екстравагантні» закони — наприклад, у сфері високих технологій. Тим часом, розглянуті законопроекти лише продублювали вже прийняті або ті, що стоять на розгляді у нинішньому парламенті. На погляд Леоніда Макаровича, допущені гравцями помилки — не що інше, як «віяння» старої державної системи, від яких не до кінця вдалося позбутися навіть молодим фахівцям. Хоч після порції конструктивної критики екс-президенту довелося визнати оригінальний і, головне, професійний, підхід учасників у розв’язанні питань державного значення. Чого так не вистачає, за його словами, багатьом вітчизняним парламентаріям.