FEMEN: самореклама і свобода
Жіночий рух FEMEN знову наробив галасу в ЗМІ, провівши акцію «Давоський пронос»: приводом стали некоректні висловлювання Януковича щодо жінок на форумі в Давосі. Вийшло доволі скандально. Про угруповання FEMEN розголос іде вже давно. Стрункі дівчата, що оголюються вище пояса на публіці незалежно від погоди на знак протесту проти певних дій чи бездіяльності влади (причому не тільки української), проти бульварної преси, «сексплуатації» в освіті (мистецтві, модельному бізнесі), стали вже свого роду брендом України: не так давно провідний американський телеканал CNN включив у цикл сюжетів i-List — Ukraine розлогу розповідь про FEMEN.
Протест у нетрадиційних формах не є новиною. Можна згадати «Промені чучхе» — блазенську «партію» кінця 1980-х; за часів пізнього Кучми політичний гепенінг став чи не найпоширенішою формою спротиву; кілька років тому в Києві відбулися акції «Голий протест» проти плати за з’єднання мобільним операторам: учасники роздягалися повністю. Однак тільки FEMEN вдалося зробити собі, так би мовити, міжнародне ім’я.
Причини популярності цього руху — окрема тема. Наразі хочеться поговорити про річ менш помітну. Про ідеологію.
Точніше, про її відсутність. Ідеології у FEMEN просто нема. Перше, що логічно спадає на думку, — фемінізм. Однак феміністичні організації мають ліве чи ліволіберальне спрямування, ведуть невпинну соціальну роботу, й акції прямої дії — лише незначна частина тої роботи. Жодної активності FEMEN щодо нерівного стану жінок, щодо насильства над ними в родинах, щодо набуття реального, а не декларативного гендерного рівноправ’я непомітно і близько; пара напівголих витівок під Кабміном чи біля вокзалу не враховуються, що ж до лівизни чи лібералізму, то в даному випадку це було б навіть не смішно; ба більше, деякі перформанси виглядають інколи як підтакування (несвідоме, сподіваюся) крайнім націоналістам.
FEMEN бере участь і в демонстраціях за свободу слова і зібрань, і проти сваволі режиму «регіоналів» — але їхня участь триває рівно стільки, скільки треба, щоб їх помітили; потім, якщо їх до того не затримала міліція, вони просто залишають маніфестацію, навіть не цікавлячись її результатом. Зате інколи їхні акції скидаються на провокації на користь влади, як це було, коли дівчата прийшли на «Майдан підприємців»: зрозумівши, що їм не дадуть мікрофону, влаштували скандал, звинуватили мітингувальників у продажності, а себе в інтернеті подали як по-звірячому побитих невинних жертв.
Відсутність ідеології породжує нерозбірливість і всеїдність. Робити вульгарні фотографії та відео (вульгарні не через оголеність, а через відсутність відчуття міри та смаку) з російськими невігласами-дизайнерами або продажними рок-музикантами лише через сумнівну знаменитість отих діячів для будь-якої феміністичної групи було б повним самоприниженням і політичним самогубством. Вести дрібну комерцію, продаючи сувеніри-«цицькографи» добре, коли за душею є ще щось, окрім розцяцькованих чашечок та футболочок. А так — нема ані якихось реальних досягнень, ані переконливого суспільного дискурсу, ані співробітництва з іншими феміністичними чи політичними рухами, а про теоретичні чи освітні потуги я просто мовчу. Потенційно необхідна діяльність перетворюється на тусовку, на привід для заголовка у тій-таки бульварній пресі, проти якої FEMEN начебто виступає.
Ризикну припустити: єдина ідеологія FEMEN — самореклама за будь-яку ціну. Показна популярність і матеріальні дивіденди від неї, здається, є головним рушієм більшості того, що роблять Анна Гуцол, Олександра Шевченко та їхні колежанки. Дуже хотів би помилитися, однак скидається на те.
І все ж, навіть з урахуванням вищесказаного, я — за FEMEN. Чому?
Бо існування таких, навіть політично недолугих, дражливих, неоднозначних груп і є однією з перших ознак демократії. По-справжньому вільне суспільство терпимо ставиться до чужої думки незалежно від ексцентричності способу, в який вона висловлена.
Хай сто разів кон’юнктурні, нещирі, FEMEN і їм подібні утримують межі суспільної свободи — а це і наша свобода також.
