«Фірмачка» Сталіна
Сталіна Павлівна, незважаючи на вік, працює. Вона по суті продовжує очолювати одну невелику будівельну фірму в Полтаві. Ії сімейне і професійне життя склалося, як вона сама вважає, напрочуд вдало. І цьому сприяло, за твердим переконанням пані Сталіни, її ім’я:
— Так назвав мене батько, котрий мене дуже любив, але історія мого хрещення досить незвичайна. Батько мій, Павло Близнюченко, мав спеціальну журналістську доволі рідкісну на ті часи освіту. Перед війною він закінчив ще військове артилерійське училище, і коли війна розпочалася, з першого і до останнього дня прослужив в артилерії. Я народилася в квітні 1941-го, але імені не одержала — батько все вагався. Зате після 22 червня 1941-го всі його вагання відпали — він прислав з фронту листа, де пропонував назвати мене Сталіною. І тільки так! Мати, правда, до 1943 року, поки ми не повернулися з евакуації в Полтаву, звала мене... Акуліною, або ніжно Кульком. Приїхали в Полтаву — і тільки тоді мати одержала свідоцтво про народження, де було записано «Сталіна».
Батько Сталіни Михайлівни років п’ять-шість прослужив «в органах», потім у нього вийшов конфлікт з начальством, за який він поплатився кар’єрою. «Думаю, конфлікту посприяла саме батькова «сталінська закваска». У війну співали: «Артиллеристы, Сталин дал приказ!» А батько був артилеристом, у Сталіна вірив, як у Бога, — і це тоді була масова віра».
«Взагалі, — каже Сталіна Павлівна — моє ім’я допомогало у житті.. За професією я будівельник, працювала після інституту на багатьох керівних посадах. Від виконроба до старшого економіста величезного тресту. На початку 90-х трест «лопнув». Я стала перед вибором: іти жебракувати на ринок чи створити свою справу. Звісно, спробувала «влитися» в новітні реформи. Створила фірму, поставила на ноги дітей. Зараз синові передаю управління фірмою, де-юре він уже мій начальник, хоч де-факто я ще не всі нитки управління випустила зі своїх рук. Отже, сім’єю, дітьми, кар’єрою я задоволена, навіть щаслива. А що моє ім’я? Воно тільки допомагає в роботі, мене люди одразу запам’ятовують, і я цим вдало користуюсь. Тільки одного разу мала зі своїм іменем неприємний клопіт.
Я вчилася в інституті, тоді був час остаточного розвінчання культу Сталіна. І мені порадили старші товариші: зміни ім’я, ти ж громадська активістка, у тебе добрі організаційні здібності... Тобто на можливу партійну кар’єру натякали. І знаєте, тоді багато людей, жінок з ім’ям Сталіна свої імена поміняли! І хтось із них, напевне, зробив оту кар’єру... Але я тоді, пам’ятаю, відповіла «доброзичливцю»: на яке мені своє ім’я поміняти? На Хрущовину, раз Микита Хрущов був при владі?
