Газосланцева лихоманка

Пам’ятаєте романи Джека Лондона про видобування золота на берегах канадської річки Клондайк. Ця назва стала синонімом величезного багатого родовища, відкритого випадково. До цього світ уже пережив золоту лихоманку в Каліфорнії. До речі, саме для старателів Леві Страусс 1853 р. почав шити штани з конопляної парусини із проклепаними стиками швів на кишенях, які отримали назву джинси. Саме завдяки цьому матеріалу вони здобули славу особливо міцного одягу. Як фарбник використали найстійкіший на той момент індиго. Перші джинси коштували 1 долар 46 центів. У великі кишені можна було покласти шматок породи із золотим самородком, а за необхідності й кольт — річ вельми необхідну в ті часи і на тій території. Зараз ми переживаємо чергову лихоманку під назвою «газ із сланців». Хоча інколи віддають перевагу більш сильному визначенню — сланцева революція.

Монополізація постачань газу через обмеження кількості країн, перетворення його на «енергетичну зброю», зростання цін на блакитне паливо підштовхнули споживачів до пошуку альтернативних джерел цього важливого енергоресурсу. Пошук відбувався за багатьма напрямками. У першу чергу шляхом розвитку альтернативних джерел енергії: перетворення сонячного світла на електрику, вітроенергетика й так далі. Хоча уряди європейських країн, США, Канади й Австралії стимулюють виробництво енергії з альтернативних джерел, проте говорити про значну конкуренцію з традиційними поки що не доводиться. Другим і, як з’ясувалося, вельми успішним, напрямком пошуку інших джерел газу виявилися як видобуток із горючих сланців, так і утилізація метану з вугільних пластів.

Піонерами другого напрямку виявилися американці. Саме вони розробили і запровадили нову технологію видобутку газу зі сланців. Фактично відбувся справжній технологічний прорив. Здійснила його фірма Chesapeake Energy. Замість безлічі одиночних вертикальних свердловин пробурюється одна. Від неї на великій глибині розходяться горизонтальні свердловини, довжина яких може сягати 2-3 км. Потім у пробурені породи закачується під тиском суміш піску, води і хімікатів. Гідроудар руйнує перегородки газових кишень, відбувається вихід газу, який міститься в породі, він збирається і відкачується через усе той же вертикальний стовбур. Подібний підхід дозволяє проводити видобуток газу в густонаселених районах, оскільки на поверхні інфраструктура мінімальна і не вимагає відведення великих площ. Особливо важливо, що не використовуються землі сільськогосподарського призначення. При тому, що безпосередньо розробки проводяться на дуже великій території. Поки що лише США володіють цією технологією. Для проведення робіт у будь-якій іншій точці земної кулі звідти доведеться везти абсолютно все — починаючи від труб і закінчуючи фахівцями.

За нинішніми оцінками, США мають понад 56,6 трлн. куб. м сланцевого газу. Цього ресурсу їм вистачить більш ніж на 100 років. Для порівняння — запаси звичайного газу в Росії оцінюються в 43,3 трлн. куб. м. У 2007 р. в США видобули 34 млрд. куб. м сланцевого газу, в 2008 — 57 млрд. куб. м, а лише за перше півріччя 2009 р. — уже 80 млрд. куб. м. Частка газу з нетрадиційних джерел у загальному обсязі видобутку газу в США збільшиться з 50% у 2008 р. до 60% — у 2030 р. За прогнозами експертів, через 10-20 років видобуток сланцевого газу в США збільшиться в три-чотири рази. У 2008 р. видобуток сланцевого газу забезпечив близько 10% усього газовидобування США, а всі нетрадиційні джерела газу, у тому числі утилізований метан із шахт — близько половини видобутку.

Слідом за США масштабний видобуток сланцевого газу розпочала Канада, поки роботи тривають на двох основних родовищах — Horn River і Montney. Фахівці канадського National Energy Board (NEB) передбачають, що до 2020 р. видобуток сланцевого газу і газу з твердих порід досягне 200 млрд. куб. м на рік.

Видобуток газу із сланцю принципово змінює розподіл газових ресурсів. У першу чергу тому, що поклади сланців більш рівномірно розподілені й їх мають також ті країни, в яких немає традиційних джерел газу. Зокрема, в Польщі знайдені настільки значні запаси сланців, що, за даними Wood Mackenzie, очевидні запаси газу в ЄС збільшаться на 47%.

Цього достатньо, щоб Польща змогла повністю забезпечувати себе газом, тоді як зараз їй доводиться імпортувати 72% необхідного їй цього палива. Крім того, на балтійському узбережжі знайдені досить значні традиційні запаси газу. Уже перші пробні буріння дали свердловини з великим дебетом. Європа взагалі має у своєму розпорядженні великі запаси сланців від Угорщини і згаданої Польщі до Франції й Великої Британії.

Сланцевим газом дуже цікавиться Китай. «Якщо китайцям удасться зробити зі своїми сланцевими родовищами газу те ж саме, що американці зробили зі своїми, це докорінно змінить усю картину енергопостачання в країні», — зауважив старший партнер Morten Frisch Consulting Мортен Фріш. Найбільша енергетична компанія Китаю PetroChina Co оцінює запаси сланцевих газів у 45 трлн. куб. м.

У сланцевого видобутку газу досить багато противників. Передусім серед екологів. Їх непокоїть те, що в свердловини закачується вода з піском і хімічні реагенти, що містять дуже токсичний бензол. Багато хто вважає, що таким чином можуть бути отруєні підземні води. «Кожна домогосподарка в США чула про газ із сланців, але, напевно, не кожна знає, яку загрозу створює його видобуток для запасів питної води», — зазначив віце-президент «Газпрому» Олександр Медведєв. Проте американські експерти вважають ці побоювання безпідставними. Родовища сланців знаходяться значно глибше, ніж використовувані людиною джерела питної води. Як вважає Джон Кьюртіс із Colorado Shool of Mines — провідного геологічного університету США, «на такій глибині вода знаходиться виключно у вигляді їдкого соляного розчину, який і так непридатний для споживання».

У Росії теж багато скептиків. На їхню думку, видобуток сланцевого газу — справа невдячна, нерентабельна й фактично непотрібна. Щодо високої вартості, то реальність спростовує цю настільки поширену в Росії точку зору. Газпром продає газ за 250 дол., а в Америці його ціна трохи більша за 100 дол. Використання нових способів видобутку призвело до зниження ціни на газ і комунальних платежів.

Друга проблема — низький дебет свердловин сланцевого газу. Необхідним є безперервне буріння, проходка нових горизонтальних свердловин. Вибирання газу неповне. Проте це вирішувані технологічні проблеми. Наприклад, зараз видобувають нафту зі тих свердловин, які свого часу були закриті, але в них залишилася нафта. Сучасні технології дозволяють видобувати те, що раніше було або неможливо, або нерентабельно. У видобуток сланцевого газу вкладаються колосальні кошти, відповідно триває наукове і практичне опрацювання процесу видобутку, і вихід газу зі свердловин зростатиме, а вартість видобутку зменшуватиметься. Буде вжито заходи з посилення екологічної безпеки видобутку сланцевого газу. Це особливо важливо для Європи з її дуже жорстким природоохоронним законодавством. Американська компанія Halliburton почала запроваджувати ультрафіолетове опромінення свердловин з метою підвищення екологічної безпеки видобутку.

Незважаючи на критичні зауваження зрозуміло, що видобуток сланцевого газу не лише продовжуватиметься, а й збільшуватиметься. І це означає кардинальний переділ газового ринку і, як наслідок, усіх енергоресурсів. До речі, прагнення газових монополістів встановлювати максимально високі ціни на газ саме й призводить до того, що активно розвиваються колись нерентабельні технології видобутку. І політичний чинник тут відіграє не менш важливу роль, ніж комерційний. У деяких випадках визначальну.

Звичайно, говорити про те, що споживачі вже найближчим часом відмовляться від трубопровідного газу, не доводиться. У Європі попит на газ зростатиме, і задовольнити його за рахунок сланцевого газу і ЗПГ у середньостроковій перспективі буде неможливо. Але один факт уже доконаний. Стрімкого зростання цін, що спостерігалося 2007—2008 рр., уже не буде. Уже в 2009 р. спотові ціни на газ зменшилися до 120 дол. за 1 тис. куб. м. Як зазначають експерти, чинник сланцевого газу встановлює максимальну межу цін на блакитне паливо у розмірі 200—250 дол. за 1 тис. куб. м.

Майже 40 років тому група арабських країн намагалася шантажувати США і роздувати ціни на нафту. У відповідь американцям удалося налагодити біржову торгівлю нафтою, і сьогодні при всіх мінусах спекулятивної гри є одна перевага — жоден уряд у жодній країні не може командувати цінами, якими керує ринок. Аналогічне зараз відбувається і з газом у найважливішій складовій торгівлі — ЗПГ.

Після того, як США припинили імпорт газу, зріджене блакитне паливо було спрямоване в інші регіони, в першу чергу до Європи. Це дозволило сформувати біржовий ринок спотового газу, який конкурує з російським і також обмежує зростання цін, а останнім часом і сприяє їх зниженню. «Газпром» лише в Європі втратив у 2009 році 22 млрд. доларів виручки порівняно з 2008 р.

Для Росії і центральноазіатських країн зростання видобутку сланцевого газу і постачань ЗПГ — погана новина. Для інших це означає погіршення позицій під час переговорів із Китаєм з приводу ціни на газ, що поставляється. Утім, і Росія стикається з такою ж самою проблемою. Затримуються проекти будівництва газопроводів з країн Центральної Азії до Пакистану й Індії.

Розвиток біржової торгівлі зрідженим газом остаточно робить абсурдними плани з будівництва підводних газопроводів. У Москві вважають, що трубопроводи на півночі й на півдні з виходом на повну потужність візьмуть на себе основне навантаження з постачання природного газу до Європи. Тим часом вартість транспортування тут збільшується у багато разів. Дорожчання будівництва підводної частини і безпосередньо конструктивних елементів збільшує вдвічі-тричі амортизаційні відрахування. Для компенсації витрат підрядчика Російська держава звільняла від податків підводні системи, які раніше вже побудував «Газпром». За сім років експлуатації Blue Stream бюджет Росії недоотримав 3,8 млрд. дол., водночас наземний газопровід Ямал-Європа приніс 14,5 млрд. дол. податкових відрахувань. Таким чином, зміна структури постачань газу на світовий ринок зробить ці постачання потоковими газопроводами менш конкурентними і додатково розширить нішу для ЗПГ.

Оскільки і шляхи, і джерела доставки газу все більше варіюються, змінюється і геополітика енергетичного ринку. Раніше основними геополітичними проблемами газового комплексу були розбіжності з транзитними країнами з приводу цін транзиту і трубопровідного газу, що відпускається для внутрішнього споживання цих країн. Тепер, коли в основних європейських споживачів з’явилися альтернативні можливості газопостачання, а на контрактні ціни і безпосередньо умови контракту можуть впливати спотові постачання ЗПГ, геополітичні відносини стали складнішими. Йдеться про свободу мореплавання, про умови пропуску газових танкерів через міжнародні й територіальні води, експлуатацію спеціальних терміналів, правила видобутку сланцевого газу на шельфах.

При цьому транзит нафти й газу до Східної Європи і Німеччини через Україну й Польщу — найбільш економічний і безпечний енергетичний коридор, і таким залишиться на середньострокову перспективу. Обхідні траси для російських енергоносіїв на півдні або півночі зумовлені лише політично, вони знижують конкурентноздатність Газпрому на європейському ринку. При цьому не можна виключати раптового, через кілька років, падіння цін на газ. І тоді побудовані трубопроводи двох потоків ризикують залишитися без наповнюючого їх газу. І про витрачені мільярди залишиться лише гірко шкодувати.

Якщо в Росії «сланцеву лихоманку» не помічали навмисне, то в Україні, схоже, її так і не помітили до сьогодні. Адже ця подія здатна кардинально змінити не лише економічну структуру нашої економіки, але й, можливо, усю її геополітику як транзитної держави. Потрібно усвідомлювати, що зростання видобутку сланцевого газу і постачань ЗПГ завдасть шкоди і Україні. Наше значення як транзитної держави для газу сильно зменшиться. Але відбудеться це не одразу, і в нас ще є час для використання ситуації, що змінилася. У цих умовах не дуже зрозумілою є відчайдушна боротьба наших високопоставлених чиновників від енергетики за зниження ціни російського газу для України. І це при тому, що в нас є величезні запаси сланців, газ у шельфі Чорного і Азовського морів, на суші в Полтавській і Харківській областях і можливість налагодити постачання ЗПГ. Для будівництва відповідного терміналу в Одесі є інвестори. Поки розпочнуться постачання з Каспійського регіону, газ можна возити з Алжиру і Персидської затоки. У будь-якому разі його вартість не перевищуватиме 180—200 дол. за 1 тис. куб. м. Росія і так буде змушена знижувати ціну на газ, інакше в Європі покупців буде все менше і менше. Так за що йде боротьба, для чого ми поступаємося в атомній і гідроенергетиці?

За американськими і британськими джерелами, в Україні знаходяться значні запаси сланцевого газу. Проте сьогодні точні дані навести неможливо, так само як і визначити геологічні й технологічні особливості нашого сланцевого газу. Тож основні зусилля зараз потрібно зосередити не на принизливих переговорах з Москвою, а на терміновому пошуку інвесторів у розвиток нашого газового виробництва. Не варто квапитися, якщо немає ефективної стратегії, що враховує як усі варіанти розвитку технологічної революції, так і можливі геополітичні сценарії.

У Європі й США революція в газовій галузі викликала справжній ажіотаж не лише в економіці, але й у політичних колах. З нею пов’язують величезні надії на оздоровлення економіки і позбавлення від газових шантажистів, які раніше диктували свої ціни і щозими погрожували заморозити Європу. Як сказав Обрі Мак-Клендон, глава Chesapeake Energy, основного виробника природного газу в Сполучених Штатах, «це схоже на втручання зверху. Саме в той момент, коли ціни на нафту злетіли вгору, ми боремося з проблемами в економіці, стурбовані глобальним потеплінням, а загрози національній безпеці залишаються високими. Але одного дня ми прокидаємося, і у нас є ця достатня кількість природного газу довкола нас». І у нас усе це є. А ми, замість того, щоб підібрати це багатство і використовувати для розвитку нашої економіки, на напівзігнутих просимо подачок від пихатого сусіда. Коли ж нам це набридне?..