Газова революція

Наша країна крок за кроком інтегрується до Європи. Минулої п’ятниці, підписавши протокол про приєднання до Європейського енергетичного співтовариства, вона, як вважає чимало українських експертів, зміцнила свою енергетичну безпеку. На думку Президента України Віктора Януковича, яку він оприлюднив 13 вересня після зустрічі з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу, приєднання до Енергетичного співтовариства відкриє можливості для виконання домовленостей між Україною та ЄС щодо модернізації української газотранспортної системи.

Але чи не послаблюється водночас наша економічна безпека? Річ у тім, що за два дні до того, як було підписано цей протокол, уряд України зробив іще один крок, який не привернув великої уваги. Кабінет Міністрів (постановою №864 від 22 вересня) затвердив порядок використання 2010 року коштів бюджету, передбачених для часткової компенсації НАК «Нафтогаз України» різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації суб’єктам господарювання для виробництва теплової енергії, споживаної населенням. Того ж таки дня Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» щодо порядку придбання акцій НАК «Нафтогаз України». Документ спрямований на те, щоб збільшити статутний капітал «Нафтобазу» на 7,4 мільярда гривень шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики. Отже, держава, запровадивши два ці нові «порядки», практично в черговий раз бере на себе зобов’язання компанії, збільшуючи до небезпечних розмірів державний борг країни.

Нагадаємо, що угода про Енергетичне співтовариство створена для того, щоб поширити досвід внутрішнього енергетичного ринку ЄС на країни Південно-Східної Європи й допомогти їм, як і решті країн-учасниць, у залученні інвестицій до енергетичної галузі. До угоди приєдналися 14 країн-членів ЄС і 7 країн Західних Балкан. Цікаво, що перед підписанням протоколу про вступ президент Енергетичного співтовариства, за узгодженням з віце-президентом, який представляє Європейський Союз, має перевірити, що законодавство нової країни-члена про ринок газу було схвалене й застосовувалося відповідно до законодавства ЄС (директива №55 від 2003 року). Цей документ, зокрема, передбачає створення незалежного оператора з транзиту газу й рівний доступ операторів до газової інфраструктури.

В Україні Закон про ринок газу, дійсно, ухвалено, хоча він і викликав чимало нарікань у експертному середовищі. Але навряд чи президентові співтовариства вдалося відшукати факти, що свідчать про те, що цей Закон в Україні насправді застосовувався, особливо в частині вільного доступу до газової труби. А про створення незалежного оператора транзиту в Україні поки зовсім не йдеться, оскільки у зв’язку з цим треба буде вирішувати безліч проблем, пов’язаних з боргами НАК «Нафтогаз України». Власне, «позбавитися їх» було б зовсім нескладною справою, якби кредиторами українського монополіста були внутрішні або навіть іноземні, але портфельні інвестори. У цьому випадку можна було б використати неодноразово перевірену схему, коли всі борги скидаються на якусь одну компанію, що створюється майже без ліквідних активів серед інших — чистих від боргів — компаній на базі «Нафтобазу». Ось така можлива «реструктуризація». Але реструктуризація (без лапок) боргів «Нафтобазу», по-перше, вже проводилася, а крім того, кредитори НАК це не якісь лохи, а вельми солідні європейські установи типу Deutsche Вank, або не менш впливових російських банків і банкірів, які давно вже перекупили через посередників українські борги. З ними такі ігри не проходять. Свої гроші вони хотіли б отримати не від «хлопчика для биття кредиторами», а від тієї ж компанії, якій їх позичали.

І, певна річ, кредитори не в останню чергу зацікавлені в тому, щоб «Нафтобаз» повернув собі минулу економічну потужність і стабільність. І в даному випадку для них вільний доступ до труби або вимога про створення незалежного газового транзитера мають значно менше значення, ніж підвищення ціни газу для населення (до чого була змушена вдатися Україна під тиском МВФ) й бюджетні дотації українському газовому монополістові.

Тому Україну без будь-яких обмовок прийняли до Європейського енергетичного співтовариства. І зрозуміло, що Євросоюз і його уряд — Єврокомісія — це вітають. Як заявила представник Єврокомісії Марлін Холзнер, «ми сподіваємося, що Україна швидко ратифікує протокол, щоб уже на початку 2011 року повністю приєднатися до Європейського енергетичного співтовариства». Представник Єврокомісії також зазначила, що за цей час (до ратифікації) Україна зможе почати імплементацію нового законодавства про функціонування ринку газу, що також було однією з умов приєднання України до організації. Холзнер не могла не нагадати, що при імплементації європейського законодавства Україна, зокрема, повинна забезпечити розділення функцій «Нафтобазу», який і виробляє газ, і здійснює його закупівлю в російського «Газпрому», і займається транзитом, і продає газ кінцевим споживачам.

Словом, «газову революцію» в Україні дещо відстрочили. Тепер вона буде заручницею парламенту, якому належить ратифікувати документи про вступ країни до Європейського енергетичного співтовариства. Деякі експерти передбачають, що Росія у зв’язку з цим підсилить тиск на Україну. Але, кажучи про це, генеральний директор російського Центру політичної інформації Олексій Мухін також вважає, що українське керівництво диверсифікувало свою політику в енергетичній сфері й працює як з Європейським Союзом на Заході, так і з Росією на Сході. «Віктор Янукович, як і очікувалося в Москві, розпочав російсько-європейську гру, зазначає експерт. — Тобто, Україна продовжує залишатися транзитною країною в хорошому сенсі цього слова. Янукович сподівається, що отримуватиме кредити на модернізацію ГТС і в Росії, і в ЄС. Це грамотна й прагматична політика». У той же час, на його думку, це внесе певний дисонанс у добрі відносини, що склалися між прем’єрами Росії й України, й матиме негативний ефект. «Мені здається, «Газпром» отримає реальний аргумент, аби переконати російський уряд діяти набагато жорсткіше щодо України, ніж діють зараз», — говорить Мухін. Він вважає, що «Газпром» наполягатиме на тому, щоб уряд Росії тиснув на українське керівництво з вимогою швидше передати українську ГТС під контроль «Газпрому» для її модернізації. «Ці зусилля будуть подвоєні, а можливо потроєні, — передбачає експерт. — Мета — просунути контроль над ГТС якомога ближче до ЄС. Поки Україна до нього не входить, мета «Газпрому» — отримати контроль над ГТС України, причому без участі ЄС».

Щоправда, так вважають не всі. Начальник аналітичного управління Фонду національної енергетичної безпеки (РФ) Олександр Пасєчник сказав УНІАН: «Ці протокольні папери великих зрушень не дадуть у модернізації ГТС. Європейці в епоху достатньої фінансової нестабільності в самому ЄС не мають виразної й конструктивної позиції щодо інвестицій у потужності країни-транзитера України». «Локомотиви ЄС — Франція та Німеччина — не хочуть за все це платити», — говорить експерт і нагадує, що ЄС досі не виділив ні копійки на модернізацію української ГТС, але умовчує, що так само поводиться і Росія, мета якої — отримати ГТС цілком і якомога дешевше.

Чи повністю усвідомлює свої можливості в цій ситуації Україна? Думаю, період до ратифікації протоколу про вступ до Енергетичного співтовариства слід було б використати для активних переговорів на два фронти. На європейському напрямку слід обумовлювати ратифікацію протоколу конкретними кроками з фінансування модернізації української ГТС. На російській ділянці переговорів, в першу чергу, має йтися про зниження ціни газу й прийнятні гарантії на транзит. Але при цьому буде глибоко помилково ігнорувати по-справжньому вирішальний вітчизняний напрямок — продуману реструктуризацію «Нафтобазу», здатну повернути український газовий сектор на рейки рентабельності.

КОМЕНТАРI

Володимир ОМЕЛЬЧЕНКО, провідний експерт енергетичних програм Центру ім. Разумкова:

— Вступ до Енергетичного співтовариства — це перехід на єдині правила енергетичної гри з країнами Євросоюзу. А це зараз дуже важливо для нас. Окрім фінансового сприяння в здійсненні різних інвестиційних проектів (у галузі енергозбереження, розвитку альтернативних видів палива) Україна отримує від ЄС ще один беззаперечний плюс — входження до Енергетичного співтовариства автоматично знімає питання об’єднання активів НАК «Нафтогаз Україна» та «Газпрому». За європейським законодавством така монополія, як «Газпром», не може монопольно працювати в енергетичний галузях країн, що працюють в єдиному енергетичному полі з Євросоюзом. Але країна отримає позитиви від набутого членства тільки в разі реального виконання всіх пунктів договору.

Едвард ЧАУ, старший науковий співробітник програми з питань енергетики та національної безпеки Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS):

— Ратифікація протоколу про приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства — досить позитивний крок на шляху до енергетичної незалежності. Однак, я сумніваюсь, що Україні вдасться виконати поставлені вимоги у відповідний термін, зокрема щодо реконструкції НАК «Нафтогаз України». НАК — дуже важлива господарююча структура, яка має непересічний вплив майже на всі економічні та соціальні процеси в державі. Однак, на мій погляд, реформувати її завтра, післязавтра, або навіть у найближчі декілька місяців, навряд чи вдасться.

Що ж до вимог Євросоюзу модернізувати та реорганізувати українську газотранспортну систему, то вони цілком слушні. Робити це, звичайно, потрібно. Треба працювати над цим питанням. І влада має достатньо шансів на успішні реформації в секторі вітчизняної газотранспортної системи. Однак позиція української влади не повинна базуватись на тезі «Реформи потрібні, бо так вимагають сусіди України», або ж тому, що країни-сусіди вже впроваджують у себе такі реформи. Реформи і модернізація потрібна — бо цього вимагає нинішній стан вітчизняної економіки і зокрема енергетичного ринку.

Тепер про шанси України перетворитись із аутсайдера світового енергетичного ринку на енергетично незалежну державу. Це можливо, якщо український уряд проводитиме виважену незалежну енергетичну політику. Або ж, якщо Україна зосередить увесь капітал на своєму енергетичному секторі. Тобто, увесь вітчизняний потенціал повинен інвестуватися в розвиток енергетичного сектору: використовуватися українські технології, обладнання, людський ресурс... Але тоді виникають запитання: чи можуть люди здійснити такі інвестиції, яка ціна такого рішення та чи відповідатиме вона ринковим умовам?

Юрій БОЙКО, міністр палива та енергетики України (з інтерв’ю Бі-Бі-Сі):

— Це черговий крок для того, щоб Європа приймала нас як прогнозовану країну і давала нам дешеві кредитні кошти, які підуть на модернізацію обладнання, а це, в свою чергу, підвищить безпеку і зменшить витрати, тобто зменшить вартість енергоносіїв для наших внутрішніх споживачів. Ми отримаємо можливість доходити, скажімо так, з нашими енергетичними ресурсами до конкретного споживача в Європі, тому що, якщо ми є членом Європейського Енергетичного Співтовариства, тоді ми маємо право відпускати нашу електричну енергію кінцевим споживачам, а не перепродавати її на кордоні, як це було раніше. І третє, це підвищує вартість наших енергетичних компаній, що в хорошому розумінні штовхає фондовий ринок і дає можливість нашим компаніям отримати додаткові кошти, відповідно і розвиватись нашим компаніям.