Геополітичний тиск

Чим більше Україна наближається до Організації північноатлантичного договору, тим сильніше відчувається протидія Росії. Останнім свідченням перетворення дружби між братськими народами на ворожнечу стало звернення Російської думи до президента Дмитра Медведєва й уряду розглянути питання про вихід Росії з Договору про дружбу, співпрацю й партнерство з Україною в разі реалізації плану офіційного Києва про вступ до НАТО. Учора в інтерв’ю «Российской газете» московський градоначальник Юрій Лужков назвав рішення половинчастим, сказавши, що «нам треба виходити з договору про дружбу непорушну в будь-якому разі, вступатиме Україна до НАТО чи не вступатиме, й зайнятися питанням повернення Росії Криму й Севастополя».

Учора українське зовнішньополітичне відомство дало жорстку оцінку постанові Державної думи. «Згадана постанова фактично містить ультимативні вимоги і є нічим іншим як спробою неприкритого тиску на державу, що неприйнятно для української сторони», — заявив керівник прес-служби МЗС Василь Кирилич на брифінгу в Києві.

Як недружній і відверто провокаційний крок розцінює Народний cоюз «Наша Україна» звернення Держдуми. «Це звернення суперечить духу добросусідства між нашими країнами й принципам цивілізованих міждержавних взаємовідносин», — говориться в заяві партії.

Тим часом голова Верховної Ради Арсеній Яценюк вважав за недоцільне розглядати заяву у відповідь українського парламенту на вчорашньому засіданні й водночас висловив вимогу, щоб «рішення було зваженим». Крім того, спікер закликав провести двосторонні консультації на рівні парламенту України та Державної думи РФ з питань двосторонніх україно-російських відносин, а також звернутися до Президента й Кабінету Міністрів України з приводу стану двосторонніх відносин.

Слід звернути увагу на те, що думське звернення було ухвалене під час відвідування Москви лідером Партії Регіонів Віктором Януковичем, який зустрічався як з президентом Росії Дмитром Медведєвим і главою уряду цієї країни Володимиром Путіним, так і з головою Державної думи Російської Федерації, головою Вищої ради політичної партії «Єдина Росія» Борисом Гризловим. І чомусь із боку українського опозиційного лідера не прозвучало занепокоєння з приводу думського звернення, й зокрема того, що російська сторона втручається у внутрішні справи України. Невже в такий спосіб найбільша в Україні опозиційна партія хоче заслужити братську любов Росії?

КОМЕНТАР

Якi наслідки може мати постанова Російської думи на відносини між Києвом і Москвою? Як це може вплинути на можливість отримання Україною ПДЧ у грудні цього року або під час ювілейного саміту НАТО наступного року?

Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор журналу «Россия в глобальной политике»:

— Думаю, що ніяких наслідків не буде. Державна дума для того й існує, щоб приймати постанови, не обов’язкові до виконання, але при цьому визначає деякі можливості для російської політики. Місяця півтора тому Дума ухвалила постанову із закликом до уряду й президента розглянути можливість визнання Абхазії та Південної Осетії. Ухвалили й ухвалили. Уряд і президент взяли до уваги й розглядають можливості. Це не означає, що уряд завтра визнаватиме. Але для того, щоб визначити, що є така перспектива за певного розвитку подій, це дуже зручне. Тим паче що Дума в нас не є самостійним політичним органом. Думські ініціативи саме тому, що тепер їх висувають не комуністи, не жириновці, а основна владна партія. Це означає, що вони узгоджені із вищим керівництвом як один з інструментів ведення зовнішньої політики, але не головний. А те, що заявлено, означає, що в арсеналі російської зовнішньої політики така можливість є. Власне, не вперше говориться. Мер Москви Юрій Лужков про це також говорив. Але це не означає, що буквально завтра перериватиметься договір. Сенс російської політики на майбутні місяці, як мінімум, на рік: до грудня й весни наступного року, коли знову порушуватиметься питання про План дій щодо членства в НАТО, полягає в тому, щоб визначити для України, а в першу чергу для країн НАТО, ті можливості, які Росія має для відповіді. Грубо кажучи, позначити ціну. Звісно, Росія не може зупинити зближення України з НАТО, якщо буде виявлена політична воля й у Києві, й у західних столицях, але, принаймні, може зробити цей процес максимально дорогим у політичному сенсі.

Що стосується можливого зворотного ефекту, більшої консолідації України щодо членства в НАТО, внаслідок російського тиску. Я не думаю, що якщо Росія проводитиме м’яку й дружню політику щодо України, то Київ перестане прагнути до НАТО. Я в це не вірю. Україна хоче до НАТО, тому що вона так вже боїться Росії? Не боїться. Адже поки ніхто ніяких воєн не планує. А тому, що НАТО з погляду української еліти, принаймні її значної частини, — це гарантія того, що українська державність відбулася, й більше ніколи й нікуди не подінеться. Це певне закріплення. А це означає, що хоч би яку політику Росія проводила — м’яку, жорстку — вектор буде цей. Тому з російської сторони тут йде жорсткий геополітичний тиск. Причому не на Україну. Адже інтереси України абсолютно очевидні. А це тиск на ті західноєвропейські країни, яким, узагалі, не дуже потрібна Україна в НАТО. Принаймні, вони в ній не бачать великої необхідності. Але при цьому ці країни бояться тих витрат, які загалом будуть у європейській безпеці. Тому Росія буде здебільшого впливати на них в різні способи.

Що стосується дружби між народами, українським і російським. Чесно кажучи, я в дружбу у великій політиці не дуже вірю. Адже парадокс полягає в тому, що можна мати близькі, родинні відносини між народами. Бути дуже близькими за культурою, за поглядами, цивілізаційними характеристиками. Але це ніяк не позначається на відносинах між державами як політичними суб’єктами. А може бути навпаки, чим ближчі ці відносини в реальності, тим важливіше для держави, в цьому випадку для України, дистанціюватися. Тому що сила геополітичного, економічного тяжіння Росії дуже велика. Тому розмови, що ми братські народи — навіщо так. На жаль, це стосується різних категорій. Народ дійсно братський, а політика різна.

Я думаю, що жорстка політика Росії щодо України триватиме, тим паче що з української сторони робляться зустрічні кроки. Зокрема, заяви про те, що після 2017 року Чорноморського флоту в Криму не буде. З одного боку, всі й так розуміють, що це говориться зараз публічно й офіційно. Отже, Україна зі своєї сторони теж хоче чітко все позначити. Такий тип політики, я думаю, триватиме.

Загалом Росія прагне створити умови, коли Захід вирішить, що зв’язуватися зі швидким просуванням України до НАТО собі дорожче. Тоді зміниться конфігурація. Як це зробити, чи зуміє це Росія зробити, я не знаю. Дійсно, ситуація зараз дуже цікава. Американці дуже тиснуть, і до кінця року тиск на європейців зростатиме. Тому що для Джорджа Буша зовнішня політика виявляється суцільним гігантським провалом. Йому треба хоч щось показати. Для нього критично необхідно буде, щоб у грудні було заявлено або анонсоване потрібне йому рішення. Зі свого боку, в Німеччині є один інтерес, пов’язаний з Росією. Вона хоче процес приєднання України загальмувати. У Франції взагалі свої плани щодо НАТО. І Франції Україна в НАТО зараз не потрібна. Тому що Саркозі хоче європейську частину НАТО переформатувати під себе. Дуже складна конфігурація інтересів, і Росія намагатиметься підігравати тим інтересам, які їй вигідні. Наскільки це вийде? Це інше питання.

Я думаю, що похолодання відносин між Україною та Росією пов’язане з остаточним геополітичним вибором, — навіть не на півроку й не на рік, а до того моменту, коли це питання в той чи інший спосіб вирішиться. Коли воно вирішиться, незрозуміло, оскільки й ситуація в Європі складна, й ситуація у вашій країні вельми своєрідна. А в Росії поки точний вектор розвитку при новому президентові не зрозумілий, і навряд чи він буде на першому етапі дуже відрізнятися.