ГЛДМР

«ГЛДМР... У цьому слові немає голосних. Спробуйте вимовити його — вийде набір глухих звуків, мов би вам затиснули рота. Схоже, так ми прожили життя — із затиснутим ротом. Без голосних. А невиразні звуки, що доносилися ззовні про те, як голодно було в 1930-ті роки, не торкалися свідомості. Ну так, хтось помер — час був такий, та й давно вже... А виявилося — не хтось, а свої, дуже близькі родичі. 10 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ! За два роки... І зовсім недавно (75 років — не великий термін)». Так розпочинається передмова до каталогу плакатів на тему «Україна. 1932—1933. Голодомор». Автори — члени Всеукраїнської асоціації дизайнерів-графіків «4 Блок» (Харків), чия виставка з однойменною назвою позавчора відкрилася в Академії мистецтв.

У центрі експозиції — дві роботи, обрамлені червоною та червоно-синьою стрічками, що символізують прапори СРСР та УРСР. На одній — напис на мертвому чорному тлі: 10 мільйонів... На другій — лише хрести. Тих, хто безневинно загинув. І наші. А під плакатами миготять свічки. Видовище вражаюче. Проймає до глибини серця. Навертає сльози і забирає мову. По боках — плакати, один образніший за інший. Наприклад, традиційний дівочий віночок із квітів заміненено вінком терновим. А ось налитий колосок у колючому дроті й розмите верхів’я древа життя. Чи земля на тарілці, а поруч — ложка. Або візерунок з... хрестів, як українські національні мотиви у 1932—1933 роках. Є й роботи дуже інформативні. Приміром, одна повідомляє, що тоді в Україні від голоду помирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини і майже 52 тисячі — щодня! Інша ж містить запис з архівних документів СБУ, де зазначено: «Вмирають на вулицях. І там же ховають їх без попа по п’ять душ в одну яму. До 20 душ в один день умирають і люди людей їдять». Ці понад півсотні робіт містять таку концентрацію болю та смутку!

«Учасники виставки (а це понад сорок харківських авторів переважно молодого віку) зробили її «для себе» — щоб був привід самим замислитися, — зауважує куратор плакатної експозиції «Україна. 1932—1933. Голодомор» Олег Векленко. — Мені здалося, що складно буде зацікавити такою темою сучасних молодих дизайнерів. Скажуть — кон’юктура. А вийшло інакше. Зачіпає. В генетиці залишилося. Через одне, через два покоління. Через затиснутий рот і вибиті голосні пам’ять повертається до нас».

«Це знання, очевидно, не так потрібно тим, хто загинув, — говорить Віталій Шустя, керівник майстерні графічного дизайну Національної академії образотворчого мистецтва. — Це знання навіть не стільки потрібно літнім людям, які вже перестраждали і своїм мовчанням до смерті залякали дітей. Але воно потрібно молодим. Щоб усвідомили, до чого додумалася «найгуманніша» влада робочих та селян на чолі з ЦК ВКП(б), що в житниці Європи люди їли людей... Канібалізм в ХХ столітті! І взагалі тоді в людині людського залишалося дуже мало. Та ж влада доклала чималах зусиль, що про геноцид українців ще досі небагато знають у світі. А на російському сайті www.golodomor.ru «висить» лише одна фраза: «Верните нам Крым!». Ось вам і ставлення до української трагедії».

Богослови кажуть, що коли ми відвертаємося від своїх хрестів, не приймаємо їх, вони падають і нас розчавлюють...