Гра на приниження,
або Поки не говорили, проблем було меншеРозмова про економіку не вдалася. Ні про вільні зони, ні про інвестиції, ні про митні збори, ні про уніфікацію економічного законодавства. Будь- яке непродумане рішення тієї чи іншої сторони обертається ламанням доль. Тільки цим хотілося б пояснити таке болюче напруження у російській студії. Володимир Познер (ГРТ) багато жартував, якось демонстративно забував прізвища тих, хто виступав з українського боку, намагався ставити гострі запитання. Його гості були згуртовані, перетинаючи межі українського Закону про вибори та активно обговорюючи внутрішні справи України. Анатолій Борсюк («1+1») був якимось надмiру дипломатичним. Його гості роз’єдналися і говорили кожен своє, не завжди стримуючись від агітації. Що й дало можливість Володимиру Володимировичу іронічно нагадати російській аудиторії, що в Україні на носі вибори. Час від часу В. Познер все- таки згадував про заздалегідь заявлені пункти обговорення, але не тут-то було: політика у прямому ефірі диктувала здоровому глузду, тобто економіці, — вже на рівні теми. Експерти від економіки, запрошені до студії, так і залишилися запасними гравцями.
Цього разу, як і минулого, гру нав’язувала російська сторона. І річ тут не тільки у майстерності В. Познера, а у пасивній позиції нашої сторони: якась студентська готовність відповідати на запитання — нехай навіть на «відмінно», але без бажання поставити свої. Тому заслуговує на похвалу трохи зухвала поведінка львівського інтелектуала Тараса Возняка, який уточнив деякі цифри українського експорту, що прозвучали від росіян, а у наступному раунді висловився стосовно дискредитації у прямому ефірі ісламського населення Росії. Як проте, і зауваження Віктора Медведчука про те, як інтерпретується в Україні «СС Галичина». Інші ж були більш безбарвними, хоч все-таки вже і не такими безкістковими, як під час минулого ефіру.
До речі, той факт, що до студії «1+1» було запрошено саме Пустовойтенка, Порошенка, Симоненка і Медведчука, налаштовував на розмову про втручання у внутрішні справи України двох наддержав. І зайвий раз підтвердив, що росіяни у своїй свідомості поки не відділили Україну від Росії.
Петру Порошенку можна поспівчувати — він віддувався за всі приваби політичної «логіки і послідовності» свого патрона. Однак все це було «зрізане» зауваженням політолога М. Погребинського: рішення іванофранківців, яке розбурхало росіян, не прийняли тільки тому, що мер міста, котрий симпатизує «НУ», зупинив цей процес, — перед виборами вже надто невигідний. Виправдав своє звання політичного шоумена і Володимир Жириновський — і традиційною оригінальністю оцінок (підтримкою Ющенка) і не менш традиційним хамством (щодо прізвища дружини Ющенка). Окремої ремарки заслуговує і поведінка Володимира Познера. Очевидно, там, де починається «національне питання», закінчується не тільки російський демократ, але й журналіст. З іншого боку — це непогані ліки від догідливості російським медіа-метрам.
КОМЕНТАРI
Олег МЕДВЕДЄВ, політолог:
— Стосовно, наприклад, Симоненка, та, мабуть, і журналіста, який брав участь у телемості, Дмитра Джангірова, то мені здається, що цим двом потрібно було їхати до Москви і сідати в московську студію. Тому що та позиція, яку вони відстоювали, — це, за великим рахунком, позиція московської студії. І сперечалися вони, вибачте, не з Москвою, а в телестудії каналу «1+1» виносили свої внутрішні суперечки на огляд російського телеглядача. Порівняйте, наприклад: із російської сторони в телемості брав участь Гавріїл Попов, Михайло Маргелов і Володимир Жириновський — люди абсолютно різних політичних поглядів. Якщо, скажiмо, брати Попова і Жириновського, то очевидна абсолютна несумісність.
Їм, напевно, було про що сперечатися між собою, тому що і внутрішню, і зовнішню політику Росії вони бачать по- різному. Але їм чомусь не спало на думку займатися на очах українського телеглядача склокою між собою, тому що вони консолідовано відстоювали позицію Росії перед Україною. У нас же, навпаки, була гризня. Ця ситуація стосується не тільки телемосту. Зверніть увагу — якщо ви бачили «картинку», коли Путін приймав Симоненка, то у зустрічі брав участь і Зюганов. Можливо, не всі знають — зараз Кремль проводить активну операцію із зміщення комуніста Селезньова з посади спікера Державної думи, одночасно йде операція із зміщення комуніста Трошина з посади керівника думського апарату, тобто, по суті, Кремль нині зайнятий масштабною антикомуністичною операцією в Державній думі. Це — внутрішня політика. Але при цьому Путіну ніщо не заважає разом із Зюгановим сісти за один стіл у той момент, коли їм потрібно позайматися тим, щоб підняти передвиборні очки комуніста Симоненка в Україні. Така поведінка російської еліти. Давайте її порівняємо з ганебною поведінкою української еліти, яку було продемонстровано в ході цього телемосту.
Стосовно вибору героїв, то підбір учасників телемосту загалом говорить про те, наскільки цінують відносини з Україною в Росії і наскільки цінують російський фактор в Україні. Тому що категорії учасників з однієї та другої сторони були незрівнянні. І, звичайно, неприємний менторський тон Познера — такого собі старшого брата, який навчає нас, як проводити телемости, як себе вести в студії і тощо.
Оксана ТИХОНЧУК , ведуча рубрики «Про TV» газети «Вечірній Миколаїв»:
— Підбір ведучих здається мені не зовсім вдалим. Хотілося б у цій якості бачити людей, можливо, іншого покоління. Наприклад, з нашої сторони — Ганну Безулик. Очевидно, що Борсюк і Познер не збігаються за ритмікою, за динамікою (у Борсюка дещо інша телевізійна професійна стилістика, ніж у Познера). І якби, наприклад, були інші ведучі, на мою думку, все було б трохи інакше: тягар якихось історичних амбіцій і образ не тяжів би над аудиторією. Стосовно того, що цей проект — передвиборний, то такі висновки можна зробити хоча б виходячи з підбору експертів з російської сторони: судячи з того, кого було запрошено, про економіку всерйоз говорити не мали наміру. Звичайно, можна сказати, що цей телеміст вийшов більш конструктивним, ніж попередній. Однак по суті ця суперечка конструктивною не є: Україна не може ставати перед вибором, який полюс вибрати. Вона перебуває в двополюсному середовищі (Росія — Захід) і просто повинна навчитися жити в таких обставинах. Юлія ЖЕНЕВСЬКА ,
головний редактор газети «Одеський вісник»:
— Безумовно, подібний діалог між двома нашими країнами дуже важливий і потрібний. Але переоцінювати цю подію я б не стала, тому що, на жаль, телеміст абсолютно очевидно показав усім, хто спостерігав за ним на екранах телевізорів, а також, думаю, і тим, хто був в обох студіях, що розмовляти один з одним ми поки не навчилися. Як не навчилася російська сторона говорити, так не навчилася і українська. Ми поки що не говоримо про справу. Було кілька чоловік, які, скажемо так, ближчі до життя і далекі від політики (я маю на увазі бізнесменів, підприємців, які говорили про необхідність більш тісної співпраці між нашими країнами і про шляхи, якими можна прийти до неї), але їх було менше, ніж усіх інших. Це перше. І друге, дуже важливий висновок, який ми можемо зробити тут, в Україні, для себе — незалежно від бажання тих чи інших політиків український народ сьогодні прагне до дружби з російським народом. І цей факт підтверджується тим, що керівник штабу блоку Ющенка на цьому телемості говорив про те, наскільки Ющенко і блок «Наша Україна» хоче, кажучи простою мовою, товаришувати з Росією. Адже ми знаємо, що це не зовсім так — у цього блоку інша спрямованість. Але не враховувати сьогодні інтереси виборців вони не можуть.
Із нашої сторони виявилося бажання показати, що ми любимо Росію, а з російської — явна нетактовність, на мій погляд: і у веденні передачі Познером, і у висловлюванні того ж Гавріїла Попова. Не можуть вони все-таки?!. Якщо говорити сьогодні про офіційну позицію Росії, якщо говорити про президента Росії Володимира Путіна, то його ставлення, безумовно, відповідає реаліям — воно дуже толерантне, інтелігентне і зважене. Путін поводиться дуже тактовно. А ось стосовно інших політиків і навіть телеведучих, то залишається таке відчуття, що є певна частка зарозумілості, яка, на моє глибоке переконання, шкодить, передусім тому, у кого ця зарозумілість виявляється, а не тому, з ким він спілкується.