Гра на приниження,

Розмова про економіку не вдалася. Ні про вільні зони, ні про інвестиції, ні про митні збори, ні про уніфікацію економічного законодавства. Будь- яке непродумане рішення тієї чи іншої сторони обертається ламанням доль. Тільки цим хотілося б пояснити таке болюче напруження у російській студії. Володимир Познер (ГРТ) багато жартував, якось демонстративно забував прізвища тих, хто виступав з українського боку, намагався ставити гострі запитання. Його гості були згуртовані, перетинаючи межі українського Закону про вибори та активно обговорюючи внутрішні справи України. Анатолій Борсюк («1+1») був якимось надмiру дипломатичним. Його гості роз’єдналися і говорили кожен своє, не завжди стримуючись від агітації. Що й дало можливість Володимиру Володимировичу іронічно нагадати російській аудиторії, що в Україні на носі вибори. Час від часу В. Познер все- таки згадував про заздалегідь заявлені пункти обговорення, але не тут-то було: політика у прямому ефірі диктувала здоровому глузду, тобто економіці, — вже на рівні теми. Експерти від економіки, запрошені до студії, так і залишилися запасними гравцями.

Цього разу, як і минулого, гру нав’язувала російська сторона. І річ тут не тільки у майстерності В. Познера, а у пасивній позиції нашої сторони: якась студентська готовність відповідати на запитання — нехай навіть на «відмінно», але без бажання поставити свої. Тому заслуговує на похвалу трохи зухвала поведінка львівського інтелектуала Тараса Возняка, який уточнив деякі цифри українського експорту, що прозвучали від росіян, а у наступному раунді висловився стосовно дискредитації у прямому ефірі ісламського населення Росії. Як проте, і зауваження Віктора Медведчука про те, як інтерпретується в Україні «СС Галичина». Інші ж були більш безбарвними, хоч все-таки вже і не такими безкістковими, як під час минулого ефіру.

До речі, той факт, що до студії «1+1» було запрошено саме Пустовойтенка, Порошенка, Симоненка і Медведчука, налаштовував на розмову про втручання у внутрішні справи України двох наддержав. І зайвий раз підтвердив, що росіяни у своїй свідомості поки не відділили Україну від Росії.

Петру Порошенку можна поспівчувати — він віддувався за всі приваби політичної «логіки і послідовності» свого патрона. Однак все це було «зрізане» зауваженням політолога М. Погребинського: рішення іванофранківців, яке розбурхало росіян, не прийняли тільки тому, що мер міста, котрий симпатизує «НУ», зупинив цей процес, — перед виборами вже надто невигідний. Виправдав своє звання політичного шоумена і Володимир Жириновський — і традиційною оригінальністю оцінок (підтримкою Ющенка) і не менш традиційним хамством (щодо прізвища дружини Ющенка). Окремої ремарки заслуговує і поведінка Володимира Познера. Очевидно, там, де починається «національне питання», закінчується не тільки російський демократ, але й журналіст. З іншого боку — це непогані ліки від догідливості російським медіа-метрам.

КОМЕНТАРI

Олег МЕДВЕДЄВ, політолог:

— Стосовно, наприклад, Симоненка, та, мабуть, і журналіста, який брав участь у телемості, Дмитра Джангірова, то мені здається, що цим двом потрібно було їхати до Москви і сідати в московську студію. Тому що та позиція, яку вони відстоювали, — це, за великим рахунком, позиція московської студії. І сперечалися вони, вибачте, не з Москвою, а в телестудії каналу «1+1» виносили свої внутрішні суперечки на огляд російського телеглядача. Порівняйте, наприклад: із російської сторони в телемості брав участь Гавріїл Попов, Михайло Маргелов і Володимир Жириновський — люди абсолютно різних політичних поглядів. Якщо, скажiмо, брати Попова і Жириновського, то очевидна абсолютна несумісність.

Їм, напевно, було про що сперечатися між собою, тому що і внутрішню, і зовнішню політику Росії вони бачать по- різному. Але їм чомусь не спало на думку займатися на очах українського телеглядача склокою між собою, тому що вони консолідовано відстоювали позицію Росії перед Україною. У нас же, навпаки, була гризня. Ця ситуація стосується не тільки телемосту. Зверніть увагу — якщо ви бачили «картинку», коли Путін приймав Симоненка, то у зустрічі брав участь і Зюганов. Можливо, не всі знають — зараз Кремль проводить активну операцію із зміщення комуніста Селезньова з посади спікера Державної думи, одночасно йде операція із зміщення комуніста Трошина з посади керівника думського апарату, тобто, по суті, Кремль нині зайнятий масштабною антикомуністичною операцією в Державній думі. Це — внутрішня політика. Але при цьому Путіну ніщо не заважає разом із Зюгановим сісти за один стіл у той момент, коли їм потрібно позайматися тим, щоб підняти передвиборні очки комуніста Симоненка в Україні. Така поведінка російської еліти. Давайте її порівняємо з ганебною поведінкою української еліти, яку було продемонстровано в ході цього телемосту.

Стосовно вибору героїв, то підбір учасників телемосту загалом говорить про те, наскільки цінують відносини з Україною в Росії і наскільки цінують російський фактор в Україні. Тому що категорії учасників з однієї та другої сторони були незрівнянні. І, звичайно, неприємний менторський тон Познера — такого собі старшого брата, який навчає нас, як проводити телемости, як себе вести в студії і тощо.

Оксана ТИХОНЧУК , ведуча рубрики «Про TV» газети «Вечірній Миколаїв»:

— Підбір ведучих здається мені не зовсім вдалим. Хотілося б у цій якості бачити людей, можливо, іншого покоління. Наприклад, з нашої сторони — Ганну Безулик. Очевидно, що Борсюк і Познер не збігаються за ритмікою, за динамікою (у Борсюка дещо інша телевізійна професійна стилістика, ніж у Познера). І якби, наприклад, були інші ведучі, на мою думку, все було б трохи інакше: тягар якихось історичних амбіцій і образ не тяжів би над аудиторією. Стосовно того, що цей проект — передвиборний, то такі висновки можна зробити хоча б виходячи з підбору експертів з російської сторони: судячи з того, кого було запрошено, про економіку всерйоз говорити не мали наміру. Звичайно, можна сказати, що цей телеміст вийшов більш конструктивним, ніж попередній. Однак по суті ця суперечка конструктивною не є: Україна не може ставати перед вибором, який полюс вибрати. Вона перебуває в двополюсному середовищі (Росія — Захід) і просто повинна навчитися жити в таких обставинах. Юлія ЖЕНЕВСЬКА ,

головний редактор газети «Одеський вісник»:

— Безумовно, подібний діалог між двома нашими країнами дуже важливий і потрібний. Але переоцінювати цю подію я б не стала, тому що, на жаль, телеміст абсолютно очевидно показав усім, хто спостерігав за ним на екранах телевізорів, а також, думаю, і тим, хто був в обох студіях, що розмовляти один з одним ми поки не навчилися. Як не навчилася російська сторона говорити, так не навчилася і українська. Ми поки що не говоримо про справу. Було кілька чоловік, які, скажемо так, ближчі до життя і далекі від політики (я маю на увазі бізнесменів, підприємців, які говорили про необхідність більш тісної співпраці між нашими країнами і про шляхи, якими можна прийти до неї), але їх було менше, ніж усіх інших. Це перше. І друге, дуже важливий висновок, який ми можемо зробити тут, в Україні, для себе — незалежно від бажання тих чи інших політиків український народ сьогодні прагне до дружби з російським народом. І цей факт підтверджується тим, що керівник штабу блоку Ющенка на цьому телемості говорив про те, наскільки Ющенко і блок «Наша Україна» хоче, кажучи простою мовою, товаришувати з Росією. Адже ми знаємо, що це не зовсім так — у цього блоку інша спрямованість. Але не враховувати сьогодні інтереси виборців вони не можуть.

Із нашої сторони виявилося бажання показати, що ми любимо Росію, а з російської — явна нетактовність, на мій погляд: і у веденні передачі Познером, і у висловлюванні того ж Гавріїла Попова. Не можуть вони все-таки?!. Якщо говорити сьогодні про офіційну позицію Росії, якщо говорити про президента Росії Володимира Путіна, то його ставлення, безумовно, відповідає реаліям — воно дуже толерантне, інтелігентне і зважене. Путін поводиться дуже тактовно. А ось стосовно інших політиків і навіть телеведучих, то залишається таке відчуття, що є певна частка зарозумілості, яка, на моє глибоке переконання, шкодить, передусім тому, у кого ця зарозумілість виявляється, а не тому, з ким він спілкується.