Грецькі уроки для Європи
«Коли починається відплив, стає видно, хто плавав голим», — влучно зазначив легендарний інвестор Воррен Баффет, коли почалася світова економічна криза. І, як ми вже зрозуміли, щодо країн це так само справедливо, як і щодо компаній. Після Ірландії Греція сьогодні є другим членом зони євро, яка зіткнулася в результаті кризи з масовими труднощами виплат, — практично до точки національного банкрутства.
Ірландія змогла розв’язати свої проблеми самостійно за допомогою політики реструктуризації, яка була болісною, але рішучою. Вона змогла зробити це, оскільки її економіка, за винятком надлишкового боргового навантаження, яке виникло після «лопання мильної бульки активів», була, в цілому, міцною.
У Греції ж — інша ситуація. Реструктуризація економіки буде набагато важчою, оскільки вона має бути масштабнішою. Бюджетний дефіцит, який тепер необхідно усунути, виник не лише через внутрішній фінансовий дисбаланс, але і внаслідок того, що політична система дуже довго не сприймала існуючу дійсність, дозволяючи країні жити не за коштами.
Проте Європейський Союз не може ні допустити зісковзування Греції в національне банкрутство, ні передати її Міжнародному валютному фонду, оскільки інші члени зони євро — а саме, Португалія, Іспанія та Італія — можливо, будуть наступними, хто піддасться атаці з боку фінансових ринків. У даному випадку євро буде на межі провалу, вперше в історії піддаючи серйозній небезпеці сам проект європейської інтеграції.
Криза в Греції настільки серйозна, бо вона пов’язана з головною слабкістю євро — недостатньою підтримкою з боку державної політики. Обмеження дефіциту бюджету й державного боргу країн-учасниць, встановлені Маастрихтськими критеріями, відносно швидко підтвердили обмеженість своєї корисності на реальному світі, що вірно й щодо засобів контролю, пов’язаних із даними обмеженнями. В будь-якому разі, Маастрихтські правила спочатку не було розраховано на таку грандіозну бурю, як та, яка почалася з краху одного з найбільших американських інвестиційних банків Lehman Brothers у вересні 2008 р.
Євро, яке виявилося головним засобом захисту європейських інтересів під час кризи, тепер буде піддане випробуванню на міцність — причому удар буде спрямовано в саме політичне серце всієї конструкції. Європейські лідери (перш за все — Німеччина й Франція, які гратимуть вирішальну роль) повинні діяти швидко й пропонувати нові, оригінальні розв’язання. Це буде недешево і, отже, потягне за собою значний політичний ризик. Але, враховуючи, що стан світової економіки обіцяє в майбутні роки лише мізерне зростання, ситуація може, у протилежному випадку, дуже скоро й дуже сильно погіршати.
Вирішення, пропоновані європейськими лідерами, повинні вийти за межі Маастрихтського договору, але не повинні спровокувати нові інституційні спори, які ні до чого нас не приведуть. Крім того, необхідно запровадити такі нові інструменти, як єврооблігації, з метою скоротити тягар відсотків для постраждалих країн зони євро, за умови, що ними було зроблено серйозні кроки (за наявності ефективних механізмів управління) у напрямку справжньої реструктуризації.
Проте поточна криза також показала, що Рада міністрів фінансів і економіки Європейського економічного співтовариства не спроможна керувати податково-бюджетною політикою країн-членів ЄС. Потрібне безпосереднє втручання глав держав і урядів — принаймні в сьогоднішні часи, коли криза досить сильна.
Однією з підбадьорюючих ознак є те, що після недавньої німецько-французької зустрічі у верхах німецький канцлер Ангела Меркель вперше не стала публічно опиратися ідеї європейського економічного уряду. Необхідно в найкоротші терміни здійснити розробку структури подібного органу, підрахувати необхідні витрати, визначити процедури прийняття ухвал і механізмів управління. Якщо чесно, більше не можна гаяти жодного дня.
Але навіть зробивши один, два чи три кроки вперед, німецький і французький уряди будуть, як і раніше, сильно політично ризикувати у своїх країнах, якщо криза євро в Середземномор’ї погіршає і для порятунку єдиної валюти буде потрібна фінансова допомога. Населення країн, яким доведеться оплачувати подібні витрати, не готове до таких жертв, а це ще більше зміцнює давнє зростання євро-скептицизму, який переважає сьогодні в усіх політичних таборах. Чим далі, тим вірнішим це стає і щодо Німеччини і тим вірогідніше, що в найближчому майбутньому ми станемо свідками виникнення величезної політичної проблеми в цій країні.
Заплатити за південні європейські країни чи чекати на кінець євро? Саме це питання дає зрозуміти, що залежить від даної кризи: майбутнє європейського проекту. У той же час, як-небудь довести справу до кінця (типова європейська відповідь, яка обмежує політичний ризик, але нічого, насправді, не змінює) буде важко, оскільки наслідки світової економічної кризи ще не до кінця взяті під контроль.
Сьогодні нам необхідне вміле керівництво глав держав. Ангела Меркель і Ніколя Саркозі незабаром зіткнуться з проблемою закінчення своїх термінів перебування на посаді. Вони повинні надійно вести європейський корабель під час сьогоднішнього шторму. Лише сміливе мислення і сміливі дії дозволять їм уникнути підводних скель.
Йошка ФІШЕР — провідний член Партії зелених Німеччини протягом майже 20 років, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 до 2005 рр.
