Гриф «таємно»

Чи затримала останнім часом когось із іноземної агентури Служба безпека України? Принаймні ми про це не чули. Раніше, за Наливайченка, подібні факти були, і ми про це знали. Сьогодні ж, ми точно знаємо, що СБУ затримала історика — українського. Як стверджують у спецслужбі — за розголошення державної таємниці. Хоча, «Українська правда» опублікувала документи, які були вилучені в історика Руслана Забілого. Всі вони не містять гриф «таємно», тому що розархівовані СБУ на виконання Указу Ющенка про розсекречення документів з 1917 по 1991 рр. Якщо ж керуватися, як стверджують у спецслужбі, тим, що начебто у Забілого були нерозсекречені документи, то, таким чином, треба затримати багатьох істориків, зокрема, і блогера з «Української правди», які користувалися цими документами.

За фактом дій Забілого Служба безпеки навіть порушила кримінальну справу. В СБУ заявили, що затримавши Забілого, в якого вилучили персональний ноутбук та цифрові носії, вони, таким чином, попередили спроби передати третім особам документи, які є власністю держави і охороняються законами України. Але, слід зазначити, що державною таємницею є лише та інформація, яка визначена Законом України «Про державну таємницю». І саме за її розголошення передбачена кримінальна відповідальність. Інформація, яка належить до держтаємниці, перелічена у спеціальному документі «Звід відомостей про державну таємницю». Жодних історичних документів у цьому переліку немає. Крім того, закон забороняє ховати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав та свобод людини і громадянина та незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб.

Але це ще не все. Відомо також, що СБУ провела обшук у кабінетах працівників музею «Тюрма на Лонцького» у Львові, де вилучила два ноутбуки, один жорсткий диск, паперові копії історичних документів, а також відео-свідчення дисидентів, записані дослідниками протягом 2009—2010 років. Представники СБУ не показали жодних санкцій на обшук. При цьому, документів, які б містили «державну таємницю», не знайдено. Проте все вилучене поїхало на «додаткову експертизу» у центральний офіс СБУ. Все це відбулося, як пояснюють в спецслужбі, в рамках розслідування кримінальної справи за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю. Як пояснили в Службі безпеки, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» перебуває на балансі СБУ, утримується за рахунок бюджету СБУ, його працівники, у тому числі його директор Руслан Забілий, отримують зарплатню в Служби безпеки України, тому ніяких санкцій на обшук непотрібні.

В будь-якому разі, із всієї цієї історії випливає одне єдине важливе запитання — чи може історія бути таємною? Звичайно, ні. Принаймні, так у всіх демократичних країнах. Історики повинні мати право вільно користуватися історичними документами. Адже без цього ми ніколи не дізнаємося історичної правди, або не отримаємо докази хоча б того, про що ми знаємо. Попередня влада на чолі з Президентом Віктором Ющенком і, зокрема, головою СБУ Валентином Наливайченком робила чимало задля повернення історичної пам’яті українцям. Таємні документи розсекречувалися, історики мали до них доступ, зрештою, все це виносилося на розсуд громадян. Але, не треба забувати, той же Ющенко призначив Валерія Хорошковського першим заступником голови СБУ, якого згодом нинішня коаліція зробила її очільником. І дії якого сьогодні нищівно критикує опозиція...

Затримання Забілого, обшук «Тюрми на Лонцького». Все це продовження ряду попередніх заяв і дій нинішньої влади: зникнення розділу про Голодомор на сайті Президента, публічне заперечення геноциду Віктором Януковичем, періодичні антиукраїнські заяви міністра освіти та науки Дмитра Табачника, припинення розсекречення документів СБУ, навідування співробітників спецслужби до ректорів університетів, виклики журналістів на профілактичні бесіди, тощо.

Саме проти кримінального переслідування істориків та цензури історії, проти перевищення СБУ повноважень, днями в Києві перед будівлею СБУ пройшла акція-протест «Приходь, здавайся!». На цю акцію її учасники принесли диски з копіями матеріалів із архіву СБУ. Таким чином, вони стверджували суспільну важливість цієї інформації: «Забілий віз інформацію для мене!». З цих дисків перед будівлею СБУ виклали цифру зі знаком питання: «37?». Також, можна було побачити різні плакати із написами: «Ми не допустимо повернення терору 1937 року»; «Історикам — свободу!»; «Стоп КГБ!»; «Зупинити беззаконня СБУ», «ЧК — повертайся в минуле!», «Це Володимирська чи Луб’янка?». Серед учасників були колишні політв’язні, письменники, співаки, відомі журналісти, історики, активісти громадських організацій. Була присутня і письменниця Оксана Забужко, яка звернулася до співробітників СБУ:

— Тієї держави, «таємниці» якої віз Руслан Забілий, уже 20 років як не існує. Ваш шеф, колишній головний митник, очевидно, скористався методологією митниці. Тільки замість списку заборонених до ввезення товарів, дав тепер своїм підлеглим «довідник чекіста» якогось 1934 року. Я прийшла сюди, насамперед, як автор роману («Музей покинутих секретів» — «про любов і смерть на тлі подій, які відбувалися в УПА». — Авт.), герої якого борються за розкриття таємниць архівів, за знання історичної правди. Це правда про нашу з вами історію, це правда про родинну пам’ять кожного з нас, у тому числі й вашу. У цьому романі є один документ, безпосередньо взятий з «Тюрми на Лонцького». На форзаці відтворено напис, зроблений на стіні в’язниці політв’язнем у 1954 році... Причина того, чому Україна всі ці 20 років після розвалу СРСР і після першої хвилі знищення архівів КДБ у 1990—1991 роках продовжує тупцятися на місці, є зокрема й та, що ми досі в полоні тієї не визволеної пам’яті СРСР і НКВС. Не будьте НКВДистами, будьте працівниками Служби безпеки держави Україна.

КОМЕНТАРІ

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дисидент, громадський діяч:

— Ця акція викликана обурливими діями Служби безпеки проти історика Забілого. СБУ вилучила в нього комп’ютер з документами, які стосуються репресій української нації. Це говорить про те, що служба стала на позиції неукраїнські, тобто на позиції колишніх катів України. Хотів би спитати Хорошковського: чи він українець чи не українець? Українець повинен бути зацікавленим в захисті прав української нації, а спроба заборонити інформацію про нашу історію — суперечить інтересам України. Крім того, вона суперечить указу президента Ющенка, який зняв гриф «таємно» з документів від 1917 до 1991 рр. Нація, яка не знає своєї історії — не може мати історичної свідомості. Нація без історичної свідомості — не може бути консолідованою.

Якщо Хорошковський українець, він повинен бути зацікавлений у консолідації української наці. Якщо ж ні, звичайно, він і далі служитиме колишній імперії — Москві. Спроба заховати злочини Російської імперії в її комуністичній стадії — це злочин проти української нації. Знання власної історії є найнеобхідніша робота всієї держави і свідомих українців. Стаття 11 Конституції України зобов’язує країну проводити консолідацію української нації, поширювати її історію, звичаї, традиції, тощо. По-перше, вилучення документів у Забілого суперечить цій статті і тому є протизаконним. Тому, Хорошковський має бути усунутий з посади за зловживання своїм службовим становищем. По-друге, у цілому світі встановлено, що влада і бізнес мають бути відокремленими. У на же Хорошковський входить у 10-ку найбагатших людей України. Він бізнесмен, який, до того ж, володіє багатьма ЗМІ. Він не може бути головою СБУ. Це суперечить загальним принципам.

Всі українці, які хочуть, щоб Україна розвивалася нормальним демократичним способом, мають домагатися усунення з державних посад людей, які є підприємцями і бізнесменами.

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ, музикант:

— Як людина, яка постійно акцентує увагу на тому, що майбутнє українського народу і держави залежить від кожного громадянина і активно пропагує участь у формуванні цього майбутнього, я не міг лишитися осторонь цієї акції. Вона, на мою думку, сприяє встановленню законності в України, формуванню вимог до служб, які відповідають за безпеку держави.

Я дуже багато читав про сталінські репресії. Мене завжди дивувало, чому ці люди не чинили супротив? Чому давали себе ув’язнювати, катувати і знущатися над собою? І я зробив для себе простий висновок: тому що кожен вважав, що його ця доля омине. Я вважаю, що таке може спіткати будь-якого громадянина України. Тому, я не хочу, щоб коли-небудь виникла ситуація, яка б поставила мене на місце тих істориків, які зараз арештовані чи знаходяться під пресингом СБУ.

Олександр АЛФЬОРОВ, історик:

— Від кого приховується інформація СБУ, якщо документи розсекречені? Зрозуміло, що є порядок їх розсекречення, але документи, які Забілий мав при собі мають статус розсекречених. Ці документи належать не СБУ, а Галузевому державному архіву. А що може приховувати СБУ у своїх архівах, які розсекречені?

Нажаль, у нас до істориків постійно так ставляться — на рівні підкупу, погроз: напиши не так, а інакше. Якщо ми не будемо підтримувати істориків, людей, які пишуть підручники, по яким вчаться діти... навіщо нам тоді потрібні історики? Якщо ми будемо поодинці боротися з людьми, які нам забороняють вивчати історію, то у нас не буде держави!

Вахтанг КІПІАНІ, журналіст:

— У ХХІ ст. ми говоримо про можливість дозованого отримання інформації про події сторічної давнини. Згідно з указом президента Ющенка всі події з 1917 по 1991 рр., які стосуються історії визвольного руху та опозиції мають бути відкритими. Якщо СБУ не встигає розсекречувати документи, то треба сказати: «Знаєте, ми не встигаємо, а от тоді-то встигнемо!». Історик Забілий не міг за профілем своєї роботи мати таких документів, які реально мають відношення до державної таємниці. Він як директор Музею історії радянських і нацистських репресій, не міг мати ніяких секретних документів. Якщо документи не розсекречують, то це проблема Служби, а не історика, який мусить оперувати всім об’ємом інформації для того, щоб розповідати людям ту історичну правду, яку можна сформулювати.

Олесь ДОНІЙ, народний депутат:

— Нинішня влада намагається взяти за взірець побудову держави часів СРСР з її тоталітаризмом і всевладдям. Все це робиться з метою боротьби з усім, що стосується України, її культури та історії. Удар по українським історикам, водночас мав кілька цілей: залякати представників громадянського суспільства, поставити заслін на доступ до інформації щодо злочину попереднього режиму, показати населенню, що української окремішньої історії в очах нинішньої влади просто не існуватиме. Я прийшов підтримати не тільки Забілого та українських істориків, але й право українців на власну історію, свободу слова.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик:

— Я хочу привернути увагу суспільства і висловити свій протест проти дій СБУ, яка зараз, на нашу думку, починає використовувати методи 1937 року: залякування, конфіскація, провокація і спроба притягнення до кримінальної відповідальності за погляди, які висловлюються людьми. Ми зібралися, щоб підтримати Руслана Забілого. Ми протестуємо проти спроб тиснення СБУ на істориків. Ця акція відбулася не тільки у Києві, але й у Тернополі, Херсоні, Черкасах. Подібні протести готуються в Івано-Франківську, Луцьку і Львові. Представники української діаспори також протягом найближчих днів проведуть пікети біля українських дипломатичних представництв.

А ситуація полягала у тому, що СБУ, в рамках слідчої справи, розшукує третіх осіб, яким нібито призначалася ця інформація. Те, що зараз робить СБУ не має жодних раціональних пояснень. Кожен наступний крок є ще більшою помилкою у порівнянні з попередніми. Служба безпеки остаточно заплуталася у тому, проти кого і за що відкрита кримінальна справа, яка повинна бути відповідальність, і що саме вона шукає: державну таємницю чи конфіденційну інформацію. Дії Служби безпеки свідчать або про її повне юридичне невігластво, або про дуже нахабне бажання просто залякати істориків. Як бачимо, залякування не відбулося, навпаки, це навіть мобілізувало суспільство.