I тут, і там...

У всьому світі політичні сили умовно діляться на опозиційних і провладних. Але в Україні є такі відважні політики, які примудряються бути і тут, і там. Як мавпа з анекдоту, кидаються між розумними і красивими. Яскравий тому приклад — комуністи.

Петро Миколайович Симоненко останнім часом виявляє чудеса політичної еквілібристики. Примудряється бути в коаліції й при цьому використовувати опозиційну риторику. Прилаштувавши сина Андрія у владу на посаду першого зама голови Держагентства з інвестицій і розвитку, він при цьому критикує уряд Азарова з приводу підвищення цін на газ і послуги ЖКГ. Також загрожує капіталістам безстроковими акціями народного протесту.

Найцікавіше, що Партія регіонів на подібну риторику реагує більш ніж спокійно. «Ми не збираємося позбавлятися комуністів», — запевняють капіталісти-регіонали.

Складається враження, що є негласна домовленість: коаліція — це одне, а вибори — інше. На думку директора Інституту ім. Горшеніна відомого українського політолога Володимира Фесенка, є певний «лаг», певний простір для політичного й ідеологічного маневру, який дозволений комуністам і блоку Литвина.

— Не можна сказати, що є якісь офіційні домовленості, якісь політологічні параметри, — міркує політолог. — Просто думаю, що сторони визначилися, що є певна самостійність, можна покритикувати щось або когось. Зверніть увагу: той же Симоненко критикує Тігіпка, окремих міністрів, але не дозволяє собі критикувати Президента або прем’єр-міністра. Я думаю, що тут є розуміння деякої коаліційної дисципліни, рамок дій і рамок критики. Критика Симоненка і представників блоку Литвина — це, скоріше, передвиборна тактика, яка не порушує коаліційних домовленостей.

— Тігіпко теж намагався дистанціюватися від невдалого податкового кодексу.

— У Тігіпка й ідеологічна, і політична подвійність. У нього ситуація складніша, він усе-таки у виконавчій владі. Його маневр дуже обмежений. Якщо комуністам і блоку Литвина можна дистанціюватися від уряду, то в Тігіпка такої можливості немає. І тут ще позначається деякий психологічний фактор — Тігіпко ще представляє й економічний блок. Блок реформ. Він несе відповідальність за багато непопулярних рішень і як парламентер із МВФ, і як людина, яка просуває ідеї реформування, у тому числі й економічного сектору, і не може виступити проти підвищення тієї ж ціни на газ. У цьому плані у нього набагато складніша, драматичніша ситуація.

Взагалі поведінка Тігіпка часто нагадує позицію такого собі класичного комсомольця. Пам’ятаєте відомий вислів: «Партія сказала: «Треба», комсомол відповів: Так». Президент або прем’єр прийняв рішення, Тігіпко відповідає: «Так!»

Щодо кодексу, то він характеризує його нинішній статус в уряді. Він не має реальної влади. Кодекс, розроблений податковою адміністрацією й Мінфіном, напевно не відповідає ідеології й політичній позиції самого Тігіпка, тому він і критикує цей кодекс. Але одночасно стає очевидним, що він не впливає на процес. Ті ж Клюєв та Колесников мають набагато більше впливу на підготовку кодексу. І судячи з усього, саме вони візьмуть під контроль подальшу долю цього документа (якщо у них, звичайно, вийде).

А Тігіпко намагається дистанціюватися від цього кодексу, тому що одна з його цільових груп — це підприємці. І підтримку підприємців він не хоче втрачати.

— А як ви вважаєте, наскільки ефективна технологія з критикою уряду? Невже електорат комуністів не розуміє, що з одного боку Симоненко домовляється з Клюєвим, а з іншого — таврує капіталістів?

— Про те, що Симоненко домовляється з Клюєвим або ще з кимось, думаю, більшість його виборців не знає й ніколи не дізнається. Хіба що ті, хто дуже вже цікавиться політикою. Думаю, завдання комуністів і блоку Литвина полягає не в розширенні (хоча це теж потрібно робити), а просто в збереженні своїх виборців. Тому що втратили і комуністи, і ще більше блок Литвина. Їхні виборці в основному перейшли на сторону Партії регіонів. Це парадокс коаліції з регіоналами. Соціалісти стали жертвами такої коаліції, й їхню сумну долю повторюють блок Литвина і комуністи. У комуністів стійкіший електорат, але все одно вони під загрозою, тому вони намагаються дистанціюватися. І таким чином утримати, по-перше, своїх виборців, а, по-друге, повернути хоча б частину тих, хто перейшов на бік Януковича.

— Існує думка, що соціально-економічна ситуація, підвищення тарифів може призвести до того, що регіонали втратять частину своїх виборців. І до кого тоді підуть ці виборці?

— Тут питання відкрите. Скоріше за все, вони взагалі не прийдуть на вибори. А частина може перейти на бік тих політичних сил, які ближче до регіоналів. І це вже питання: чи пощастить їм цим шансам скористатися? У комуністів, блоку Литвина, «Сильної України» буде шанс. Або частина цих виборців стане на бік опозиції. Таке теж можливо.

— Але опозиції зараз не видно і не чути. Тимошенко вже давно ніхто не бачив.

— Тимошенко відходить і у прямому, і в переносному розумінні. Думаю, у вересні або навіть в кінці серпня ми знову побачимо бойову Тимошенко, яка кликатиме народ на барикади. Зокрема, на мітинг під стінами Верховної Ради, який анонсований на 7 вересня.

— А вам не здається, що це помилка — анонсувати подібні мітинги мало не за місяць?

— У мене теж є тут сумнів. По-перше, перший анонс прозвучав у період мертвого сезону. По-друге, цей анонс ще треба буде повторити в кінці серпня — на початку вересня. І тут ще буде потрібна дуже серйозна організаційна робота. За моєю інформацією, штаб БЮТ зараз не працює. Всі у відпустках, включаючи саму Юлію Володимирівну. Чи вистачить часу і сил підготувати цю акцію? Якщо вона буде «пшиком», то який тоді в цьому сенс? Ризик фальш-старту з цією акцією дійсно є.

Також є ще одна проблема: зараз люди почнуть отримувати платіжки. У вересні загостриться проблема з субсидіями. Можливо, пік таких критичних настроїв припаде не на початок місяця, а ближче до другої половини.

Дуже багато залежатиме від того, як буде організована кампанія з субсидіями, а також інформаційне повідомлення.

— Що може викликати більше невдоволення у людей: платіжки чи утиск свобод?

— Боюся, що свобода слова цікавить людей у набагато меншій мірі, ніж підвищення комунальних тарифів або підвищення пенсійного віку. У набагато меншій мірі! Для підприємців актуальніша тема податкового кодексу. А свобода слова — це тема для меншості, для інтелігенції, представників вільних професій. А тема соціальної політики охоплює набагато більші цільові групи. І тому опозиція зараз гратиме на соціальних питаннях. І це правильно, закономірно. Їм потрібно зараз використовувати соціальну тематику. А як успішно їм удасться це зробити? — питання відкрите.