«Iнтелектуальне» пiратство: ультиматуми не допоможуть

Корпоративне піратство, що розповсюдилося в Китаї, здається, принесло країні сумну популярність. І дійсно, коли б у багатонаціональних компаній і розвинених країн був би свій Інтерпол, що дозволяє відстежувати країни, які підозрюються у потуранні бізнес-піратству, то з великою часткою ймовірності Китай очолив би список головних підозрюваних, оскільки права інтелектуальної власності в Китаї захищені явно недостатньо. На жаль, багато в чому обвинувачення проти Китаю справедливі, і китайцям не треба їх ігнорувати або ж представляти факти в іншому світлі.

Та чи такою вже й органічно властивою є схильність до піратства у китайських (а за деякими твердженнями — й у всіх азіатських) бізнесменів? Як знати. У 1960—1970-х роках головними обвинуваченими були жителі Тайваню й Кореї. Сьогодні, нарівні з китайськими компаніями, не менш часто у піратстві звинувачуються тайські фірми. Але інтелектуальне корпоративне піратство не обмежується одним лише азіатським регіоном. Якось Ізраїль назвали «країною з одним CD» — маючи на увазі, що один куплений компакт-диск із програмним забезпеченням потім нелегально копіювався і розповсюджувався по всій країні.

Проте не варто використовувати піратство для того, щоб звинувачувати у криміналізації всю економіку країни або всі бізнесові структури. Навпаки, піратство треба розглядати як проблему, що виникає майже у всіх країнах, що знаходяться на ранніх стадіях розвитку. Повноцінно функціонуюча правова система і передусім ментальність, пов’язана із владою закону, у більшості країн, що розвиваються, часто відсутні або недорозвинені. Якщо механізм забезпечення правових санкцій слабкий, то підписання конвенцій із захисту авторських прав та відповідні зміни у внутрішньому законодавстві країни майже нічого не означають. Більше того, якщо у людей немає власності, якій могли б загрожувати штрафи або інші санкції, то застосування закону й правові заходи виявляються малоефективними.

Тому не дивно, що відстала країна, що тільки-но почала наздоганяти розвинений світ і вчиться від нього, розглядає копіювання інтелектуальних досягнень інших майже як право людини. Цим можна пояснити той факт, що в більшості країн, що розвиваються, питання про дотримання авторських прав звичайно розглядаються як «міжнародні», а не як проблеми внутрішньої політики. У такій ситуації чи реалістично очікувати, що політики та урядові чиновники будуть старанно захищати права іноземців, вбачаючи потреби своїх співгромадян? Відповіддю стане виразне «Нi».

Насправді, політики й бюрократи почнуть діяти лише тоді, коли виникне «внутрішнє піратство». Коли громадяни країни починають нелегально копіювати інтелектуальні досягнення своїх співгромадян, захист авторських прав перетворюється на реальну внутрішньополітичну проблему, що розділяє окремі зацікавлені групи. Боротьба з піратством потім стає предметом обговорення на політичних асамблеях, у засобах масової інформації й головне — у судах. І ось тоді починають докладатися реальні зусилля щодо застосування законів, які раніше існували тільки на папері на догоду іноземцям.

Саме це відбувається нині в Китаї. Є реальна надія на те, що ситуація із захистом авторських прав у цій країні поліпшиться. Останніми роками китайські компанії зазнавали шкоди від пов’язаних iз піратством проблем у тій же мірі, що й іноземні фірми. У результаті вони чинять інтенсивний тиск на уряд і вже добилися серйозного ставлення до проблеми і з боку законодавчих, і з боку правоохоронних органів. Безсумнівно, така рішучість покласти край піратству піде на благо й іноземним компаніям. Вступ Китаю до Всесвітньої Торговельної Організації також допоможе, проте не вирішить проблему відразу.

У будь-якому випадку не треба перебільшувати проблему піратства. Досить багато іноземних компаній волають про «піратство», хоча насправді стикаються із конкуренцією, тобто компанія у країні, що розвивається, виробляє схожу продукцію, але за меншу ціну. Копіювання ідей та основного дизайну — ще не піратство.

Коли країни, що розвиваються, почнуть створювати свою власну «економіку знань», захист авторського права і прав інтелектуальної власності набуде ще більшого значення. Винаходи, зроблені в країнах, що розвиваються, почнуть приносити реальні прибутки. У цьому відношенні Китай має всі підстави на краще майбутнє. Незважаючи на те, що така перспектива може означати перехід Китаю з категорії незаможних у категорію заможних у світовій «економіці знань», вона не призведе до ліквідації цих двох категорій. У нашу цифрову епоху знайдуться інші народи й країни, що все ще знаходяться в нерівних умовах, а тому проблема піратства навряд чи зникне.

Висока плата за придбання та використання нових технологій, захищених від несанкціонованого копіювання, створює величезні проблеми для країн, що розвиваються. Скорочення цих витрат повинне стати головною темою міжнародних дискусій, що стосуються «цифрового розділення» й «боротьби із зубожінням». Безперечно, злидарство не може бути виправданням «крадіжки» або спроби отримати «безкоштовний обід», проте захищати права інтелектуальної власності просто заради того, аби жебраки залишалися жебраками, — несправедливо і може привести до нестабільності, що завдасть шкоди також і багатим країнам. Якщо скоротити витрати країн, що розвиваються, на придбання й використання нових технологій, то тим самим можна дійсно знизити мотивацію до порушення авторського права та інших прав інтелектуальної власності.