«Кесареві — кесареве, слюсареві — слюсареве»
Цю історію розповів мені знайомий лікар-психотерапевт. «Інженер людських душ», котрий немало побачив на своєму віку, він закінчив свою розповідь словами: «Я зовсім не виключаю можливості того, що мій пацієнт, так і не виведений мною з пограничного стану, будь-якої миті може «зірватися». Причому з наслідками, непередбачуваними як для нього самого, так і для тих, хто від нього постраждає».
Пограничний стан — це коли психіка людини знаходиться на грані зриву. Як же потрапив «на грань» наш земляк (назвімо його, наприклад, Сергієм)?
Того весняного вечора він, як звичайно, виїхав «покосити» на своєму «жигулику». Двоє діточок, хвора мати — хіба зайвим буде червінець у кишені? А ось і пасажир — високий міцний хлоп’яга з молодицею під руку. Швиденько підкинув їх на Нафтогавань. «Ну, бувай здоров, шефе, дякую! — білозубо усміхнувся клієнт, допомагаючи пані вийти із салону. — Гроші — з першої пенсії». Зрозуміло, захоплення з цього приводу Сергій, сторопілий від такого нахабства, не висловив. Слово по слову — та й почалася бійка. «Кулачний контакт» проходив без ентузіазму, був швидкоплинний і закінчився на рівних. Так вважав Сергій. Однак він помилився, не надавши значення прощальній фразі пасажира: «Ти, виродку, ще про все пожалієш! Бо ти забув головну в нашому житті формулу: «Що дозволено Юпітерові — не дозволено бику».
І Сергій справдi пожалкував. Бо «скупий рицар» виявився нащадком ду-уже високопоставленого і ду-уже всемогутнього херсонця. Із тих, кому море — по коліно, а закон — що дишло. Незабаром невдатному водієві прислали повістку. Його звинуватили в умисному завданні тілесних ушкоджень цілком мирному пасажирові. Документи, свідки — все як належиться. Досвідчений адвокат, розібравшись у суті проблеми, Сергієві сказав відверто: «Я — пас, зробити нічого не зможу. Тебе «замовили» на дуже високому рівні. Проте у тебе є три варіанти. Перший — відсидіти три роки. Другий — до суду поїхати в Росію. Велика Росія, і відступати є куди. А через кілька років щось та зміниться. І третій варіант: «потерпілий» згоден відмовитися від своїх претензій за… $2000. От і вибирай».
Повністю переконаний у своїй правоті, Сергій був просто шокований. На три роки за грати — за що?! Та й мати з її хворим серцем явно не переживе цього. Хоч не витримає її серце і його «імміграції» до Росії. А дружина, а дітвора? Відкупитися грошима? Та це ж все одно, що вилизати тому злощасному пасажирові підошви, та ще й вибачитися: «Пробачте, шановний, не розгледів я у Вас сина Юпітера». Доведеному несправедливістю до відчаю Сергієві рішення допомогли прийняти родичі. Точніше, вони самі ухвалили рішення, зібрали потрібну суму і віднесли її людині, яка в цій ситуації виявилася тільки тому права, що в його тата багато прав. «Чому така непомірно велика сума Вашого «морального збитку?» — запитали вони його. «Я не жадібний, — білозубо посміхнувся «переможець». — Частина суми піде на «гасіння пожежі». Сергію передайте, що він отримає рік умовно. І ще передайте, що ця сума — дуже невелика плата за той урок життя, який я йому виклав. Нехай знає своє місце у житті. — Тут білозуба усмішка враз зникла. — І нехай кожен знає своє місце в житті!»
Його правда, на всі 100, цього «козирного» пасажира. Він має рацію настільки, наскільки дозволяє йому це наша «правова» держава. Якщо вчителеві наприкінці місяця не виплатили гроші — і все в ажурі, отже, можна не заплатити й таксистові. А навіщо? Плебеї, знайте своє місце в житті! Схиліть голови перед патриціями! Ви всі: вчителі і таксисти, аграрії і медики, пенсіонери і студенти — безликі «шістки» на самому споді життєвої колоди. А нагорі — тузи, з установленою «по штату» вседозволеністю, з правом «телефонного дзвінка», професійним умінням бути над законом.
Їм, патриціям, можна все. Вони мають право відкрити кафе на першому поверсі житлового будинку, і музика гримітиме там на всі котушки далеко за північ. Вони мають право, вирубавши дерева прямо серед масиву багатоповерхівок, побудувати автостоянку, і машини ревом моторів та виттям сигналізації всю ніч заважатимуть людям. Вони мають право... Та хіба мало того, що вони ще в цьому бардаку мають право зробити. Все, що завгодно! І неоплачена поїздка на «тачці» на цьому фоні — лише дрібний прикол, химера.
А таксист Сергій нічого цього не зрозумів. І, за словами психотерапевта, — не зрозуміє. В його розум і не вкладається, за яким таким правом його принизили і розтоптали. В його душі поселилося зло. Воно, переконаний лікар, обов’язково незабаром вихлюпнеться. І горе тому, хто хоч на йоту спробує принизити роздратовану і розгнiвану людину. Розгнiвану, швидше за все, не стільки на свого кривдника, з яким у кулачному бою він був на рівних, а на Систему, що дозволила тому взяти гору. Валерій БОЯНЖУ, Херсон
ВІД РЕДАКЦІЇ: Напевно, такі «крики душі», не тільки анонімних героїв публікацій, а й наших кореспондентiв викличуть читацький відгук. Адже майже кожен із нас наражався на ситуації, коли і право, і справедливість — безсилі. Висловіть свою точку зору — чому подібна Система така міцна? Де шукати способи боротьби з нею: у розв’язанні економічних проблем, юридичних, законодавчих, у посиленні ролі силових структур — або, можливо, організацій громадянського суспільства? Поділіться своїм або відомим вам чужим досвідом — як негативним, так і позитивним.
