ХВОСТИ ВIД КОТЛЕТ

Але чи варто міським домогосподаркам будувати сімейний кошторис і раціон на дешевих котлетах? Думається, спочатку їм було б корисно уважніше вивчити ринкові тенденції: не виключено, що забутий «радянський» лозунг може знову стати актуальним — надто швидкими темпами йде на базари і в переробну галузь українське м’ясне стадо... Тільки хвости мигтять. (Виробництво м’яса і його реалізація на забій у живій вазі в Україні в січні-листопаді 2002 року зросли на 8,3% порівняно з аналогічним періодом минулого року — до 2,133 млн. тонн, тоді як у жовтні середня закупівельна ціна на молоко становила 559 грн. за тонну, на яловичину — 2824 грн. за тонну, на свинину — 4833 грн. за тонну).

Не випадково цій проблемі незабаром збираються присвятити спеціальну нараду керівники нашої держави, а наприкінці минулого тижня нею займався віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко, який проводив у Києві за участю заступників глав облдержадміністрацій засідання так (дивно) званої міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продукції тваринного походження.

Аналізуючи стан справ у тваринництві, Кириленко охарактеризував його як надто напружений і зазначив, що Президент країни та уряд стурбовані цією ситуацією. «Маючи істотний приріст у виробництві м’яса, молока і яєць, у селянина замість прибутків зростають збитки. Селянин починає вирізати поголів’я, — не без хвилювання сказав віце-прем’єр і продовжив: — Небезпечною тенденцією для держави є втрата стратегічного сільськогосподарського ресурсу — маточного поголів’я, а це — майбутнє м’ясо і молоко».

Словом, схема тут зрозуміла. Через низькі закупівельні ціни (і не тільки на м’ясо, а й на молоко) виробництво тваринницької продукції стає невигідним, і селяни змушені позбуватися худоби, особливо великої рогатої. Ця тенденція рівною мірою властива як великим господарствам, так і дрібним — фермерським і сімейним, хоч останні, звичайно, підпадають під неї першими та страждають набагато сильніше, оскільки живність, яка направляється зараз під ніж, завжди була чи не єдиним джерелом живих грошей для селянської сім’ї, як і (нарівні з картоплею) провідною складової її харчового раціону.

Але, можливо, в умовах ринку з цього приводу не варто особливо панікувати? Мовляв, пропозиція поменшає, попит підвищиться, ціни піднімуться — стадо відновиться і все знову стане на свої місця. Проблема, мабуть, саме в тому, що наш ринок ще не готовий до такої (властивої йому в цивілізованих країнах) функції, як саморегулювання. Це підтвердив у розмові з «Днем» начальник департаменту тваринництва Мінагрополітики Дмитро Микитюк. Він вважає, що «досвіду такого у нас немає». А крім того, за його словами, для відновлення м’ясного стада в країні може знадобитися не менше як три років.

Тому державі доводиться втручатися. Так, напередодні Нового року було прийнято постанову уряду «Деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження», з виконанням якої в уряді пов’язують надії на швидке вирішення м’ясних і молочних проблем (мовою сільгоспчиновників це називається «наслідки низьких закупівельних цін» — і прирівнюється до наслідків техногенних катастроф чи природного катаклізму?). Зокрема, ліквідуються пільги на імпорт м’ясомолочних продуктів, намічено заходи з ліквідації контрабанди, готуються відповідні закони. У областях створено і вже почали працювати погоджувальні комісії зі стабілізації справ у тваринництві (що вважається сьогодні збитковою галуззю сільського господарства), які регулюватимуть ціни на м’ясомолочному ринку і виплачуватимуть дотації аграріям за продані на переробні підприємства молоко і м’ясо, вживатимуть заходів із запобігання порушенням антимонопольного законодавства. Звертаючись до керівників місцевих органів влади, Кириленко відмітив, що для формування оптимальних цін (як для виробників тваринницької продукції, так і для її переробників і споживачів) немає перешкод. «Будь ласка, працюйте, ситуація у ваших руках». Однак навіть у цьому напутті відчувається деяка невпевненість. За словами заступника держсекретаря Мінагрополітики Юрія Мельника, уряд розглядає можливість введення мінімальних цін на молоко і м’ясо, а також державної підтримки цього механізму. Разом із тим він вважає, що підхід в цьому питанні повинен бути комплексним, аби не допустити зростання цін у роздрібній торгівлі.

І це, звичайно, правильно. Але для держави головним принципом має бути лікарське «не зашкодь». А з цим у нас, як відомо, важко. Пригадаємо, що стало з українським цукром, який тепер не в змозі захиститися від контрабандної сировини. Та й про «захист» молочних цін в країні йдеться вже з минулої весни. Тим часом втрати стада великої рогатої худоби насправді видаються не такими вже й великими. За словами Микитюка, за 11 місяців поголів’я ВРХ у країні поменшало на 223 тисячі. Однак це всього лише два з невеликим відсотки. З другого боку, поголів’я свиней за цей же час виросло більше ніж на 900 тисяч, або майже на десять відсотків. Так що насправді м’ясному балансу на столі міських жителів мало що загрожує. Небезпека вимальовується насамперед перед дрібними домашніми господарствами, що завжди (навіть і в радянський час) трималися на власному молоці від однієї-двох корів. Але тепер переробні підприємства (які раніше буквально полювали за кожним літром молочної сировини) починають причепливо ставитися до його якості та виставляють дрібним господарствам явно непідйомні для них умови. Вчені говорять про повну відсутність молочних перспектив у домашніх господарств за умов жорсткої конкуренції на міжнародному ринку, куди постачається майже половина українського молока. Вони вказують, що продукція дрібних ферм (1-5 корів) не відповідає сучасним потребам. Щоб отримати молоко необхідної якості, сьогодні потрібно застосовувати машинне доїння з маніпуляторами, молокопроводами, фільтрування і охолоджування молока. Це і технічно і економічно можливо лише у великих господарствах. А що робити дрібним? Чи думає про це уряд? Більше того, чи не буде він вимушений піти шляхом Польщі, де (для того щоб пробитися на ринки ЄС) заборонено закуповувати молоко на фермах, які містять менше як 14 корів? З урахуванням цих питань розробленi заходи з подолання кризи в тваринництві не є до кінця продуманими. Тим більше, що не зовсім зрозуміло і те, звідки названі місцеві комісії візьмуть додаткові кошти для дотацій і за якими принципами будуть їх розподіляти. У будь-якому випадку зрозуміло, що ні дрібні фермери, ні домашні господарства їх не отримають.