Кітано розважається
У житті будь-якого талановитого режисера неодмінно настає момент певного розслаблення. У доробку вже не один чудовий фільм, тобі вклоняються і публіка, і критики — можна дозволити собі побавитися з професією. Утнути якихось дурниць, наплести відсебеньок, одне слово, розважитися.
Без Такеші Кітано неможливо собі уявити світовий кінематограф останні п’ятнадцять років. Зафільмувавши чимало видатних і просто хороших стрічок, він, вочевидь, надумав узяти творчу відпустку, тобто робити стрічки передусім задля власної втіхи. Таким був попередній «Такешіз» (2005). Тепер ось — «Банзай, режисере!» («Kantoku Banzai!»). Насправді принципової різниці між цими кінокартинами нема. І та, і та — ігри Кітано навіть не так зі світовим, як з власним кінематографом, суцільні самоцитати, самоіронія і самознищення.
Щоправда, в «Такешізі» була бодай якась історія. У «Банзай, режисере!» цілісного сюжету взагалі нема. Фільм просто розпадається на певну послідовність більш або менш дотепних сценок, багато з яких не зв’язані одна з одною нічим, окрім постаті самого Кітано, котрий швендяє від ситуації до ситуації, тягаючи за собою власну, на повний зріст ляльку, а подекуди просто перевтілюється на отой нечутливий до зовнішніх подразників манекен. Кітано намагається зрозуміти, що фільмувати йому надалі. По черзі пробує: східний горор, самурайський бойовик, фантастику, але нічого, здається, не виходить, усе перетворюється на анекдот. Будовою це віддалено нагадує роботи інших дотепників: легендарної британської комік-трупи «Монті Пайтон», деякі їхні стрічки також режисувалися як набір сюрреалістичних химерних скетчів; щоправда, з цілісністю там було все гаразд. Та у «Банзай!» автор явно не надто дбав про зрозумілість або чіткість зробленого, як і про те, якому ж глядачеві все те адресовано. Фактично цей фільм є таким собі роздумом уголос: Кітано старається зрозуміти, як йому існувати далі в кінематографі, й ті пошуки, часто-густо геть хаотичні, оформлює у повнометражну стрічку.
Підсумок очевидний: Кітано розважається. Ну, нехай собі. Аби тільки йому було добре. І, здається, вакації пішли на користь. Ті, хто бачив цієї осені на Венеційському фестивалі його найсвіжіший фільм, підтверджують: картина вельми цікава і вдала.
