Кого звинуватити — знайшли

Вокзал Слов’янська зустрів бридким дрібним дощем, затхлим повітрям залу очiкування і кіоском із пресою. В останньому, крім кількох російськомовних газет і книг про кримінальні російські простори, продавали цілий ряд брошурок цілющого напряму з «домашніми» назвами: «Бабушка», «Дедушка», «Домовой» і т.п. Ознайомитися з останніми новинами міста ми спробували на привокзальному ринку. Із семи придбаних тут газет чотири виявилися програмами телебачення. Одна повідомляла, що Брітні Спірс зібралася заміж, і тільки в двох були коротенькі дописи про справу Ігоря Александрова. Коли я запитав у бабусі-газетниці, в якій газеті можна прочитати свіжі новини Слов’янська, вона відповіла: «А візьміть щось московське...» Очевидно, в цих виданнях про Слов’янськ можна дізнатися більше, ніж у місцевій періодиці...

Час початку суду було визначено на 10.00. Щоб нічого не пропустити, ми зазделегідь відправилися до будівлі суду, де було призначено зустріч iз оператором закритої Луганської телекомпанії «Ефір-1» Денисом Коженовським. Він відгукнувся на прохання «Репортерів без кордонів» і сім’ї Александрових зафіксувати на плівку весь судовий процес.

По мірі наближення до будівлі суду все більше зустрічалося бійців «Беркута» й міліції. Під’їхати до самої будівлі водію нашого таксі не дозволили. Ми вийшли з машини за сто метрів від місця зустрічі. Практично в цей же час у двір суду в’їхало дві вантажівки та декілька легкових автомобілів із міліціонерами. Можливо, в одній із них привезли підсудного.

Будівля суду пригнічувала своєю похмурістю. А всередині створювалося враження, що вона ще й аварійно небезпечна. Зал був розрахований приблизно на 50 чоловік. З’явилося набагато більше. Нам повезло зайняти крісла тільки завдяки специфіці «шкільного» комплексу наших співгромадян — перші ряди залу були порожніми. Стражі порядку принесли додаткові лавки. Такої кількості відеокамер суд у Слов’янську ще не бачив — їх було дев’ять. Численні колеги з друкованих видань рівномірно розмістилися за ними. Всі чекали старту...

Дія почалася з перевірки міліціонером клітки для підсудного на міцність. Він посмикав залізне пруття, підняв настил на підлозі (перевіряв, чи немає підкопу? На другому поверсі!). Нарешті все було готове до початку завершальної стадії в справі Александрова.

У зал ввели підсудного. Дуже худий (хоч ті, хто його бачили раніше, стверджують, що в СІЗО Юрій Вередюк навіть поправився), з тонкими руками та неспокійними очима, він не був схожий на людину, яка володіє великою фізичною силою. Вже сама статура підсудного Вередюка ставила під сумнів його причетність до злочину. Як відомо, Ігор Александров був смертельно поранений бітою по голові з першого удару, а це могла зробити тільки дуже фізично сильна людина. В той момент, коли міліціонер замкнув за підсудним клітку й почав знімати з Ю. Вередюка наручники, за вікном надривно загавкала вівчарка.

Суддівська колегія з’явилася в залі об 11:40. Суддя Іван Корчистий вибачився за спізнення, пояснивши його транспортними проблемами. Судове засідання вирішили вести російською мовою. Почали iз встановлення особистості підсудного. Народився в 1957, українець за національністю, має двох дітей. А також дві судимості в 1995 і 1997 роках. До моменту затримання не мав постійного місця проживання. З 23 серпня 2001 року знаходиться під вартою. Ю. Вередюк повністю погодився з цим життєписом.

Після цього суддя Корчистий ознайомив присутніх із письмовим зверненням Вередюка до суду. Ось деякі витримки із звернення підсудного:

«Свідчив чесно та правдиво. Сподіваюся на пом’якшення вироку, оскільки не хотів нікого вбивати, а тим більше якогось журналіста. Я просто хотів полякати адвоката. Але я дивлюся телевізор, слухаю радіо, читаю газети й бачу, що моя справа набула якогось незрозумілого політичного відтінку. В газетах і по телевізору мене називають наркоманом, бомжем, деградованою особистістю, спотворюють моє прізвище, ображають...»

Нагадаємо, що в своєму клопотанні (про це вже повідомляв «День») підсудний попросив оснастити зал суду і свою камеру технічними засобами, замінити адвоката і суддю.

В багатьох присутніх створилося враження, що Вередюку цей лист «допомогли» написати. Наприклад, Ю. Вередюк на початку засідання спокійно підтвердив, що є бомжем, а в листі вказав, що таке визначення преси його ображає. Клопотався підсудний напевно. Якщо для заміни адвоката необхідно декілька днів, то з аудіо- і відеотехнікою справи складніші. Очевидно, він знав, що суд не має необхідних техзасобів. Для їх забезпечення знадобиться тривалий час. (Варто відмітити, що під час першої частини суду суддя І. Корчистий приділив близько десяти хвилин для того, щоб розповісти присутнім про недостатнє фінансування судових органів Слов’янська і про те, що гроші на суд над Вередюком Мінюстом ще не перераховано).

До трьох клопотань підсудного додалося ще одне — від народного депутата Анатолія Хмельового, керівника парламентської слідчої комісії з розслідування справи І. Александрова — з проханням дозволити членам комісії очну ставку з Ю. Вередюком.

Для обговорення клопотання суд, за винятком судді Івана Корчистого, віддалився в кімнату для нарад. Було оголошено перерву. За цей час вдалося поговорити з жінкою, у якої Ю. Вередюк працював останнім часом. Він допомагав їй доглядати виноградник: поливав, вартував, носив крейду з кар’єра. На запитання: «Чи міг він взяти палицю й убити людину, яка йому нічого поганого не зробила», вона відповіла: «Може чи ні, цього я не знаю, але судячи з того, як він працював — ні. Він був дуже слабкий. Я дуже переживаю за його долю».

Суд продовжився. Народні засідателі вирішили задовольнити дві вимоги підсудного: надання технічних засобів і відведення адвоката Діани Зими. Копію визначення було вирішено надіслати в Міністерство юстиції для вирішення питання забезпечення технічними засобами судового засідання. Відведення судді Корчистого не прийняли. Не дали хід також клопотанню членів слідчої комісії. Для зустрічі з підсудним необхідна була його згода — Юрій Вередюк відмовився. Судовий розгляд вирішили продовжити в тому ж складі, але вже четвертого березня об 11:30. Це рішення суду викликало здивування у присутніх в залі.

У коридорі хтось із народних засідателів поздоровив уже екс-адвоката Ю. Вередюка Діану Зиму і сказав, що їй пощастило.

Після завершення засідання суду Анатолій Хмельовий, голова тимчасової слідчої комісії, так прокоментував «Дню» те, що відбувалося:

«На мою думку, клопотання підсудного заздалегідь продумані. Водив ручкою він, але, по-моєму, з чужого голосу. А затягнення процесу, я вважаю, — це навмисно. Якщо і вирішать продовжити цей процес, то в скороченому варіанті. І найголовніше — після парламентських виборів. Судячи з тих документів, з якими ми вже ознайомилися, Ю. Вередюка примусили говорити під певним впливом».

На питання, чому все-таки членам слідчої комісії відмовили в зустрічі з підсудним, А. Хмельовий відповів, що «згідно з чинною Конституцією, на сьогоднішній день слідча комісія не може мати спеціальних прокурорів, які надавали б нам допомогу. Нас виводять з процесу». Олексій Шеховцов, член слідчої комісії, додав: «Є особи процесуальні, які повинні зустрічатися з підсудним незалежно від того, хочуть вони цього чи не хочуть, а є особи, з якими він може зустрітися за бажанням. У нашому випадку важливо, що сам підсудний не хоче зустрітися з нами. Щоб розібратися з цією справою, потрібні могутні зусилля правоохоронних органів. Повноважень слідчої комісії не досить».

Загальне враження, яке створилося у присутніх, наступне. Деякі впливові сили, по-перше, сприяють затягненню суду, а по-друге, прагнуть будь-яким шляхом довести провину обвинуваченого бомжа (начебто на суді він визнав цю іпостась, отже, нічого образливого для себе в ній не виявив) Ю. Вередюка. Тобто в який раз зі справи про вбивство журналіста намагаються змити політичну фарбу, надавши їй кримінального відтінку. І вкотре громадськість бачить, що робиться це досить невміло.

КОМЕНТАРІ

Богдан ФЕРЕНЦ , адвокат, захисник сім’ї Александрових:

— Характер клопотання підсудного Вередюка справив на мене несподіване враження, оскільки він із самого початку визнає свою провину, яка, по-моєму, сумнівна і штучна. Проте він ставить умову про заміну адвоката. Питається, навіщо? Оскільки він сам вибрав свій шлях. Як відомо, ознайомившись із матеріалами кримінальної справи про заміну кваліфікації дії з убивства на нанесення важких тілесних пошкоджень, які спричинили смерть потерпілого, його сторона заявила своє клопотання. Сам характер звернення Ю. Вередюка можна коментувати однозначно: це затягнення судового процесу. Якби він намагався уникнути відповідальності та заперечував свою провину, то хотів би зафіксувати на плівці ті моменти, які можна в майбутньому оскаржити як незаконні, необгрунтовані рішення. В даній ситуації — це підтвердження моєї першої версії. Як і заява стосовно адвоката, свідчать, що він, або люди, які за ним стоять, хочуть затягнути процес.

Марія САМБУР , юрист Інституту масової інформації:

— Місяць для того, щоб знайти технічні засоби — це дуже великий строк. Що стосується адвоката, то для його пошуку досить 3—4 дні. З самого початку було видно, що суд не хоче розглядати цю справу. Не тому, що недостатньо фінансів, а з якихось інших міркувань. Я не можу повірити, що Вередюка засудять, і що для цього є досить доказів його провини.

ДО РЕЧІ

Як стало відомо, минулого вівторка київська фірма «Спеціальні реєструючі системи» пообіцяла забезпечити необхідними технічними засобами зал суду в Слов’янську для повної фіксації судового процесу в справі про вбивство Ігоря Александрова.

P.S. Автор висловлює подяку Інституту масової інформації — представнику Міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів» — за сприяння в підготовці матеріалу.