Коли бережуть ноги, — втрачають глядачів
Після гри кореспондент «Дня» звернувся до старшого тренера Йожефа Сабо:
— Чим були викликані заміни?
— Вони були вимушеними. Отримавши попередження, Юрій Максимов міг нарватися на провокацію. Володимир Микитин устиг зазнати ушкодження. Щоб цього не сталося з Андрієм Шевченком, і його замінили. Більш того, я попередив Сергія Реброва, при рахунку 0:2, щоб він уникав необов’язкових контактних єдиноборств. Занадто вже агресивно виглядали андоррці.
До речі, за «збереженням ніг» динамівців у матчі з «Кривбасом» настала поразка від «Панатинаїкоса», а економія сил в матчі з «Таврією» закінчилася нічиєю з «Лансом» при напівпорожніх трибунах «Олімпійського».
Усього два м’ячі всупереч очікуваному граду голів, забили українці дебютантам відбіркового циклу європейського чемпіонату на затиснутому горами комунальному стадіоні в Андоррі. Але і їх виявилося досить, щоб наша збірна, приплюсувавши собі ще три очка, упевнено очолила гонку в четвертій групі.
Багатогодинний утомливий переїзд з Барселони, де приземлився літак, у високогірну карликову (населення — близько 65 тисяч чоловік) Андорру був компенсований казковим пейзажем небаченої краси. Для українських футболістів, щоправда, лише частково, оскільки вечірнє тренування було зірвано, а у тренерів з’явився головний біль з приводу функціональної готовності гравців.
Журналісти, котрі їхали серед ущелин окремим автобусом, то пірнаючи в тунелі, то злітаючи (майстерності водія було віддано належне) на скелі, перепитували, чи бачив хтось щось подібне? Ну, хіба що, у бойовику сімдесятих «Золото Маккени».
Одновулична Андорра, зустріла дзвінкою чистотою вечірньої прохолоди, найакуратнішими кам’яними кемпінгами і готелями (на кожному розі), козами, котрі не падають зі скель, і нашвидкуруч зробленими афішами майбутнього матчу.
Колеги з небагатотиражної місцевої газети розповіли, що бразильський тренер андоррців Мануел Мілюр відповідаючи напередодні на їхні запитання, запевнив, що його гравці морально готові вчинити Україні велике протистояння і розраховують не тільки не програти, а й перемогти.
Але розраховувати андоррцям, як показала сама гра загалом-то не було на що. На їхньому боці спочатку було хіба що поле. Не тому, що домашнє — через малі розміри, де розмашиста українська збірна просто не мала можливості розігнатися. Але кілька разів, у тісноті українці все ж андоррців розштовхали. Ніхто у цьому, втім, і не сумнівався. Віталій Косовський пробив з штрафного тихо, але вийшло хитро — воротар запримітив м’яч вже у сітці. Ну, а голи, на подобу до створеного Сергієм Ребровим з Андрієм Шевченком прийшлися б до двору не те що андоррського, а й, скажімо, французького.
А от як збиралися забити господарі, залишилося великою загадкою. Номінальні форварди Санчес з Гонсалесом, щоправда, кілька разів уперед збігали, але Олександру Шовковському їхні обличчя роздивитися не вдалося. А от у жорсткості опіки наших гравців андоррці, мабуть, трохи перестаралися.
Після матчу Йожеф Сабо відзначив, що результат його вдовольнив. Правда, він понарікав на те, що в Андоррі стадіон схожий більше на хокейну коробку, аніж на футбольне поле. До стандартного розміру не вистачає довжини і ширини відповідно 7 і 7,5 метрів.
Так що, Бог з ними, з андорцями, котрі поступаючись нам буквально у всіх футбольних компонентах, поступилися усього-то двома голами. Перемога — вона завжди перемога.
№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
