Коли ти на дні, є одна дорога — вгору

— Почалося все в 1995-му. Спочатку це була анаша, потім героїн, а потім вже й «ширка». Я дотримуюся тієї думки, що від легких наркотиків, де немає фізичної залежності, і шкоди небагато. А героїн я свого часу спробував тому, що він тоді тільки з’явився, було просто цікаво. Сподобалося. І здавалося, що нічого страшного не трапиться, а буде точно так само, як протягом попередніх двох років із «травою». Але все виявилося набагато складніше. Особливо сильною була психологічна ломка. Фізичну можна елементарно зняти: пересидіти дома, лягти до клініки, яких сьогодні, благо, з’явилося чимало. А психологічну тягу зняти набагато складніше. Я от не колюся вже півроку, але й тепер часто ночами мені сниться весь цей «непотріб». Уранці прокидаєшся в холодному поту. Сниться сам наркотик, що ти ось-ось зараз вколешся, відчуваєш майже фізичне задоволення. Та й не тільки уві сні, весь час у думках повертаюся до наркотику. Тим більше, як тут не згадувати, якщо сьогодні весь час про це говорять, по ТБ показують, пишуть у газетах... А коли йдеш вулицею, бачиш усі ці «убиті» обличчя. Їх я розпізнаю вмить. За ходою, за очима. Є статистика, в якій фігурують різні дані що їх можна помножити на три- чотири, якщо не на всі десять.

Як я прийшов до тієї думки, що час зав’язувати? Просто, з одного боку, мені вже організм не дозволяє. У мене безліч захворювань. Хронічний гепатит С, тахікардія, подвійна виразка. З другого — вже не отримую того задоволення від наркотику, яке зазнавав спочатку. Спочатку ти колешся для задоволення, потім — щоб прийти у норму, відчути себе нормальною людиною. Ось нормальні люди вранці прокидаються і роблять каву, їдять бутерброд. А мені, щоб з’їсти бутерброд, треба було вколотися, і тільки тоді вже з’явиться апетит, настрій. А до цього — жахливий дискомфорт. Фактично, наркоман — заручник наркотику. Вже після прийому він одразу думає, де ще взяти гроші, тому що знає свій організм і розуміє — є годин сім-вісім від сили.

Спочатку я нюхав героїн, а коли ніс почав «підгнивати» (місяці 2 минуло), перейшов на внутрішньовенні ін’єкції. Мені сказали: «Вколися, там «прихід» більш сильний». Спробував — справді так. Залежність з’явилася, вже коли нюхав, просто ще не замислювався над цим... Коли людина під кайфом — у неї зіниці звужуються, коли «на кумарі» — розширяються. Що може зробити наркоман у стані ломки? Багато хто вени собі ріже, тому що погано. Хоч значною мірою все залежить від дози. Якщо доза — куб, то такої сильної ломки немає. Є люди, які колють по 20-25 кубів, ось їхня ломка, звісно, страшна. Але такі люди довго на своїй дозі не сидять. Організм не витримує. Взагалі, це жахливе видовище. Навіть для мене, наркомана. Не хочеться навіть думати, що ти можеш опинитися на їхньому місці...

Коли вени на руках закінчуються, переходять на ноги, потім на шию, потім «відкривають» собі пах, «відкривають» ключицю. У середовищі наркоманів є прислів’я: «Хто відкриває собі пах — відкриває кришку домовини». Я до цього не дійшов. Колотися у шию дуже небезпечно, там цілий клубок нервів. Звичайно, у мене був свій шприц, але бувало, що коловся чужим, — людей, яких знаю. Розумів, що це неправильно, але є дике бажання вколотися тут і негайно.

Чи почувався ізгоєм?.. Ну, як сказати. Я в житті нікому нічого поганого не робив. Наркотики не продавав, тобто життя нікому не зламав, хіба що собі самому. Були, звичайно, люди, які упереджено ставилися: «Ага, наркоман!» Навіть у лікарнях медперсонал дорікав мені моєю хворобою. А я впевнений, що це хвороба, така сама, як грип, наприклад. У нас її лікують в’язницею, а у всьому світі звикли йти назустріч наркоманам. Наприклад, у Голландії, Німеччині поширена така практика: містами їздять спеціальні автобуси, роздають наркоманам одноразові шприци, презервативи, брошурки про шкоду наркотиків. А в Одесі такий автобус пустили, так міліція «пакувала» наркоманів там же, біля автобусів. Нещодавно бачив сюжет по ТБ, де наркомани вбили свого «продавця» за три куба «ширки»... Нині пішла нова хвиля наркоманів — діти багатих батьків, яких відразу беруть у свої руки бідніші наркомани, підсаджуючи їх на голку. Я називаю їх «гнилими». Якщо у такого гроші закінчуються, він може сумку у бабусі вкрасти, піти на злочин. Вони розбещені і цинічні. Раніше це було «цивілізованіше», чи що. Також могли побити, відібрати наркотик, але у тих, хто продавав. Свавіллям не займалися, як правило. Але через 36 гривень (ціна трьох кубиків) сісти на вісім-десять років — це безумство.

Існує думка, що колишніх наркоманів не буває... Є ще приказка: «Хто спробував сльозу маку, той плакатиме все життя». Та ні, це неправда. Все залежить від людини. Коли ти на самому дні, залишається тільки одна дорога — вгору. Насамперед слід усвідомити, що ти пропаща людина. А поки будеш міркувати: «Гаразд, зараз зима, холодно, поколюся. А влітку фрукти, овочі — кину», — результат дорівнюватиме нулю. По суті, є два вибори. Або тихенько вмирати, або шукати стимул у житті, кидати. Сім’ю заводити. Не відразу, звичайно, навіщо народжувати неповноцінних дітей?..

Протягом останнього часу я прийшов до висновку, що багато залежить від бездіяльності. Якщо кинув, то треба чимось займатися. А так, вийшов знічев’я на вулицю, прогулявся... Рано чи пізно ти когось зустрінеш, тобі запропонують, і тут «перемкне», ти все одно вколешся, адже робити більше особливо нічого. Через те, що останні півроку я провів у лікарнях, заліковуючи наслідки останніх cеми років, я нині також без роботи. Треба щось думати, бо якщо це триватиме, то які у мене гарантії, що я знову не повернуся до колишнього способу життя? Своїх колишніх «колег» я бачу щодня. Реагують на те, що я кинув, зазвичай нормально, кажуть: «Тримайся». Не знаю, може, вони нещирі. Адже іншим разом почуєш: годі, мовляв, пішли, розслабимося...

Якщо існує ця проблема — її слід висвітлювати. Вести пропаганду у ЗМІ, реабілітаційні центри відкривати. Багато хто виходить зі «ступору» з допомогою церкви. Там до наркомана ставляться як до людини. Там вислухають без упередженості, можеш розповісти про свої проблеми, порадитися. Щоправда, слід чітко розуміти, навіщо ти туди прийшов: сам — боротися зі своєю хворобою, чи батьки, друзі натиснули. Мене часто виганяли з лікарні, а лежав я там разів п’ятнадцять. Просто без наркотику посилюються агресія, роздратування, а лікарі на мене махали рукою, кажучи, що я безнадійний, і виписували. Виходив — продовжував колотися, тільки вже із завищеною самооцінкою. Я зміг «підв’язати», отже, ще раз зможу. Коли колешся — на «шару» тебе ніхто не пригостить, а варто підв’язати, вийти з лікарні — кількість охочих пригостити різко збільшується. Тут важливо навчитися твердо сказати «ні».

Висновок, повторюю, для себе я бачу один — ти повинен зрозуміти, що ти пропаща людина, і в тебе небагатий вибір: в’язниця, смерть від передозування, СНІДу, або — треба кидати. На морально-вольових якостях себе можна витягнути. Знаю людину, якій довелося кинути заради коханої дівчини. Він сказав їй, що виїжджає на два місяці у відрядження, закрився вдома, набрав відеокасет і два місяці без будь- яких ліків сидів удома. Потім прокапався в лікарні, очистив організм. Тепер у нього нормальна сім’я, дитині два роки. У мене також нещодавно з’явилася дівчина, і можна сказати, що я і заради неї роблю те, що зараз роблю. Хоч я з нею познайомився вже після того, як кинув, але стимул для мене це серйозний. Не менший стимул — батьки. Не можу і не хочу більше псувати їм нерви.