КОМЕНТАР

Олександр КОКТИШ, незалежний оглядач, громадський російсько-білоруський фонд «За нову Білорусь»

— Білорусь спочатку ставилася досить скептично до питання запровадження єдиної валюти. Про це свідчать і повідомлення у пресі. Наприклад, у російських мас-медіа повідомили, що до нового року ще є можливість домовитися з білорусами. Білоруські ж засоби масової інформації зазначили, що у 2005 році єдиного рубля не буде. Очевидно, тому Мінськ висунув заздалегідь неприйнятні умови для росіян щодо компенсацій. Майже напевно можна сказати, що у 2005 році рубля російського у Білорусі не буде. Усі інтеграційні iгри як з однієї, так і з іншої сторони почали добігати свого логічного кінця. Спочатку можна було грати заради політичного рейтингу. Росії ж завжди було приємно, що Мінськ прагне під її крило, це гріло їй душу. У свою чергу білоруси виторгували певні преференції. По-перше, ціна за тисячу кубометрів газу становила $30. Білорусь від цього вигравала не менше $250 млн. за рік. По-друге, преференції Мінськ отримував від єдиного митного законодавства. Хоча навряд чи це впливало позитивно на білоруську економіку, оскільки підприємства, отримуючи дешевий газ, не виявляли особливого бажання реструктурзуватися. Певною мірою Росія зробила «ведмежу послугу» Білорусі. Москву явно такий розклад влаштовував: вони платили гроші за готовність Мінська до союзництва. Однак щойно заговорили про реальний союз, то тут почалися найсерйозніші проблеми. Автоматично постали питання щодо преференцій. «Газпром» нинi заявляє про поставки газу по $80, у той час як білоруси хочуть по $50. Подібну ситуацію можна спостерігати не тільки в газовому питанні. Наскільки правильно діє Мінськ? Не мало щонайменшого сенсу доводити переговори з росіянами до крайньої точки кипіння. Слід було намагатися говорити економічною мовою, а не мовою поцілунків і розбивання чарок на паркеті Кремля. Президент Олександр Лукашенко в умовах, що склалися, поводиться дуже обережно, взагалі не коментуючи підсумки останніх засідань. Він не звик віддавати ініціативу. Тут же вийшло, що його загнали в кут. Лукашенко часто їздить до Москви і, схоже, зробив ставку на розвиток відносин із мером Юрієм Лужковим. Відбувається своєрідне перенесення інтеграційної осі на російську столицю. Наскільки це вдасться? Тут більше запитань, ніж відповідей. Економіка країни не відкрита для інвестицій, не виростила своїх бізнесменів, з якими можна було б домовитися. Гроші потрібні. Взяти їх у своїх? Немає — ані своїх, ані грошей. Взяти у чужих? Означає — поділитися владою. Може буде черговий поворот до Заходу. Можливо, станеться посилення контактів із російськими губернаторами. Багато аналітиків у Білорусі очікували, що у країні до кінця року буде проведено референдум щодо продовження президентського терміну. Аж до того, щоб зробити його необмеженим. Нині вже ясно, що такий референдум не відбудеться. Підтримки Кремля немає. Немає й підтримки міжнародної спільноти. Усі плани «провисають». Поле для маневрів звужується.