Консервація

Є речі, які не можна обійти мовчанням. Одна з них — Єдиний економічний простір. Давайте поміркуємо, що воно таке.

Давним-давно був такий собі товариш Сталін. Він сподівався створити соціалізм в окремо взятій країні з фіксованим цінами, щоб ніхто точно не знав, що скільки коштує (насправді це не мало значення: усе коштувало саме стільки, скільки скаже уряд, ні більше ні менше). Потім, через чверть століття після його смерті, ця вигадана країна створила щось під назвою «істинний соціалізм». «Флагмани промисловості» створювали з тим розрахунком, щоб вкладати в них усе, що було в наявності (тогочасна ментальність грунтувалася на тому, що людей і ресурсів у СРСР багато), і натомість отримувати на іншому кінці конвеєра все, що знадобиться. Тепер ті, у кого на руках виявилися ці економічні «білі слони», вирішили уникнути необхідності продати свої заводи на брухт, а самих себе — на гамбургери. Отже, вони винайшли схему, яка має запобігти розвалу цієї Рубі-Голдбергівської машини.

Породження сталінської системи продовжують перегороджувати шлях тому, що могло би бути ефективнішим, і, що ще важливіше, тому, щоб люди отримували плату за виконання потрібної роботи. Вони повинні бути спроможні купувати те, що їм треба, на гроші, отримані за їхню працю, і таким чином створювати основу для подальшого зростання попиту і добробуту. Об’єднувати їх задля з самого початку приреченої на невдачу ідеї, яка відводить у цілком протилежному напрямі від того, що намагаються ефективно робити інші розвинені країни, — вкрай неправильно. Набагато ефективніше було б зірвати ці радянські гіганти бульдозерами, зорати землю, пустити туди пастися овечок, а пастухами призначити тих самих управлінців, які вже достатньо висмоктали зі своїх робітників, щоб спокійно піти на заслужений відпочинок. Відкупіться від них і відпустіть із миром.

Настав час для народу України (й інших колишніх радянських республік, якщо вже про це йдеться) поставити перед собою кілька найважливіших запитань. Україна — це просто Українська РСР, яка стала незалежною, чи країна вільних людей — байдуже, чи розмовляють вони вдома українською, російською чи китайською? Чи хочемо ми бути європейцями, чи чимось іншим, чому ще не дали визначення? Чи дозволимо ми тим, хто хоче заробити, зробити це таким чином, щоб завдати збитків нашому народу та його багатству? Чи хочемо ми бути європейцями, чи хочемо, щоб африканці дивилися на нас зверху вниз? Вони не гірші за нас, а ми — не гірші за них. Поки що ми можемо лише мріяти. Але мрії рано чи пізно здійснюються.