Кореспонденту «Дня» Наталі Малімон присвоєно звання «Заслуженого журналіста України»

Наталя Малімон співпрацює з «Днем» уже протягом восьми років і в тому числі з посиланням на цю її працю пані Наталі було надано звання заслуженого жур наліста. Її матеріали завжди присвячені людям, їх тугам і незгодам, одним словом, самому життю. «Ці вісім років з «Днем» і улюбленою рубрикою «Житейські історії» дуже важливі в моєму житті, — ділиться Наталя МАЛІМОН. — Дуже важливе професійне спілкування. Бо це все ж таки найвищий рівень української журналістики.»

«День» привітав талановиту колегу і принагідно запитав.

— Чому, на вашу думку, вам було присуджено цю премію? Завдяки яким журналістським якостям і заслугам?

— Завдяки чесності і людській порядності, завдяки професіоналізму. Сьогодні професійних журналістів дуже мало. В основному, як кажуть, газетярі. Я вважаю, що я професіонал.

— Чесність і порядність так само входять до поняття «професійності» для журналіста?

— Мусять входити.

— У 2002 році вам було присуджено премію як найкращому волинському журналісту. Що дозволило вам стати на щабель вище?

— Я радію, що в мене все- таки є натхнення, воно мене не полишає. І, знову ж таки, я стала більш професіональною. А співчуття до людей, бажання розібратися в ситуації збереглося. Завдяки цьому, можливо, зріс і професіоналізм.

— Ви звертаєте увагу саме на долі людей у своїх публікаціях...

— Моє журналістське кредо таке: я пишу про людей, які не плачуть і які дають собі раду у цьому непростому житті.

— Як ви знаходите таких героїв? Це ж теж журналістський професіоналізм...

— Шукаю, просто шукаю. Іду до людей. Вони самі знаходяться. Коли про таке хочеш писати, воно саме знаходиться. Люди надзвичайно відкриті, надзвичайно вірять пресі.

— А чи варто сьогодні, на вашу думку, вірити пресі?

— Треба фільтрувати повідомлення, розбиратися. Людині має якось серце підказати, кому вірити, а кому — ні. На жаль, преса у нас різна.

— Як напрямок ваших журналістських пошуків впливає на вас особисто? Ви, мабуть, були б абсолютно іншою, якби писали про бізнес...

— Я не шкодую, що я не пишу про бізнес. Я пишу в основному про простих людей. Я в журналістиці вже написала свій головний матеріал ще років 15—20 тому. Це була стаття про хлопчика-інваліда з луцького «Будинку дитини». Він народився без долоней і пальчиків, тільки кисті рук. Він дуже хотів маму, і я написала про це. Мама для Максимка знайшлася. Його усиновила сім’я — і мама, і тато. Зараз цій дитині близько 25 років... Йому поставили протези в Німеччині. Маму знайти — непросто, тому я вважаю, що основне в журналістиці я вже зробила.

ДОВIДКА

Наталя Малімон стала ще однією з тих журналістів, якими пишається «День». У різні роки звання «Заслуженого журналіста України» присвоювали:

2002 рік — головному редактору Ларисі ІВШИНІЙ.

2003 рік — кореспонденту Кларі ГУДЗИК.

2005 рік — редактору відділу «Економіка» Віталію КНЯЖАНСЬКОМУ.

2007 рік — заступнику головного редактора Ганні ШЕРЕМЕТ.

Також звання «Заслуженого діяча мистецтв України» у 2007 році присудили більд-редактору газети Леоніду БАККА.