«Королівський» клуб відступив перед королем футболу

Ми часто говоримо про роль особистості в історії і це, дійсно, надзвичайно важливо. Є жертовні особистості, вони багато в чому визначають етичний шлях іншим, є особистості-трудівники зі світлою головою, вони визначають напрям діяльності в тій чи іншій сфері на багато років. Таким є Лобановський. Говорячи про матч з «Реалом», можна відзначити, що наш наставник спрацював бездоганно. Команда, що мала через цілком об’єктивні причини на даний момент не найкращі фізичні кондиції, вичавила з ситуації все, що було можна.

Розказують таку легенду про Лобановського. Колись, іще за радянських часів, він тривалий час відмовлявся давати інтерв’ю газеті «Советский спорт», головному спортивному виданню країни. Нарешті, на Валерія Васильовича натисли через ЦК, і він змушений був погодитись. Інтерв’ю приїхав брати сам головний редактор московського видання. Він включив диктофон, але той чомусь не працював. «Ви не готові до інтерв’ю», — сказав Лобановський, встав і пішов.

Не знаємо, чи правда це, але історія вельми примітна. Сам професіонал високого класу, метр безжалісно вимагає того ж і від інших.

Восени 1996 року динамівці поступилися «Рапіду» в Лізі чемпіонів, отримали додатковий шанс у Кубку УЄФА, але і там галантно пропустили зовсім уже сіренький «Ксамакс» із Невшателя. Злі язики говорили про те, що добре, що немає ще якогось Кубка, а то ми вилетіли б і звідти. І в цей час у команду повернувся Валерій Лобановський. Пригадується, на першій же прес-конференції його спитали, а чи не купити нам якихось західних зірок. «Навіщо?», — здивувався Лобановський. — Спочатку нам треба оцінити наших футболістів. Може, їхній потенціал розкриється, і вони теж стануть зірками. Пригадайте Ігоря Бєланова, Олександра Заварова, які також заблищали не одразу». Тоді, на тлі невдач, це здавалося далекою і вельми туманною перспективою. А зараз — імена Андрія Шевченка, Сергія Реброва, Олександра Шовковського на вустах у всієї футбольної Європи.

Хоча Лобановський і говорив тоді, що він не чарівник, і не варто чекати від нього негайного дива, але, не беручи на себе підвищені зобов’язання, він у рекордний термін здійснив щось на кшталт дива — повернув команду в європейську еліту.

Позавчора команда Лобановського вкотре виявила характер і клас. Як у Празі і Лондоні, коли здавалося, що до кінця нашого перебування в Лізі чемпіонів залишається не більше п’яти хвилин, але Шевченко і Ребров подовжували цей термін. От і зараз після провального першого тайму хлопці розлютилися самі на себе і раптом показали абсолютно іншу гру. І здається закономірним, що саме Ребров, вихід якого на поле був через травму під сумнівом, віддав геніальний за задумом і втіленням пас, що остаточно поставив королівський клуб «Реал» на коліна. Через 12 років «Динамо» знову вийшло в півфінал найпрестижнішого європейського турніру. Так, везіння було на боці динамівців. Вони завдали усього 3 удари по воротах суперників (рахуючи і незабитий пенальті), а «Реал» — 6, кияни подали 2 кутових, «Реал» — 8, господарі володіли м’ячем 43%, а гості — 57%. Але ж ми знаємо, що найголовніше в футболі — це результат. І зрештою, краще, щоб перемагали ми, а суперники скаржилися на невдачу, суддівську упередженість, а не навпаки.

А взагалі, кияни не могли не виграти цю гру — це був їхній сотий матч у Кубку європейських чемпіонів. Мабуть, тому заздалегідь потурбувалися про феєрверк.

Продовження теми на сторінці "Спорт"