Кожен президент гідний своєї опозиції
Чесно кажучи, щось не пригадую в діяльності КПУ нічого особливо конструктивного, спрямованого на справжнє розв'язання якої-небудь проблеми (якщо не вважати типове для комуністів рішення «виділити кошти» без вказівки на те, де їх узяти). Справа обмежується криками про те, яка погана нинішня влада, без особливих розглядів, у чому вона погана й чому й що треба зробити для виправлення недоліків. Як Універсальний Пояснювач використовується та сама марксистсько-ленінська риторика щодо «трудящих», «класової боротьби» тощо. Сьогодні, коли ми бачимо безліч проповідників, які розповідають нам про те, що якщо свербить праве вухо, то це тому, що ми досі не повірили в Бога, стає абсолютно очевидним, що марксизм-ленінізм — це з цієї ж серії. Погодьтеся, така опозиція є дуже зручною для влади. Про це свідчать і непрямі свідоцтва — нескінченні розколи в правому таборі, справді небезпечному для Кучми.
Проте «ліві ігри» стратегів із адміністрації не є нешкідливими. Комуністи не можуть розмінюватися на «дрібниці», вони повинні міняти все, в тому числі й світову структуру, що склалася після 1991 року. Нещодавно, наприклад, стало відомо про те, що ліві мають намір провести в Чернігові зустріч депутатів Росії, Білорусі, України та Югославії. Зрозуміло, що «слов'янський союз» — химера, але втілення химер у життя має, на жаль, відомі наслідки. У цій ситуації залишається тільки порадити «стратегам із адміністрації перечитати новітню історію Німеччини, а Петру Симоненку адресувати слова нашого читача Анатолія Литовченка: «Перш ніж зайнятися політикою, знайди свою батьківщину».
