Кожен сотий українець є наркоманом

Міжвідомчим центром клінічної та експериментальної наркології МОЗ і НАН України було проведено дослідження, результати якого мають примусити задуматися не тільки відповідні державні структури, але й всіх, кому небайдужа доля нації, оскільки мова йде, без перебільшення, про цю саму долю. Згідно з опитуваннями, кожний третій з-поміж молодих людей уживав наркотики. Минулого року в країні було зареєстровано 86 тисяч наркоманів. Реально цю суму треба збільшити у 8—10 разів, тобто сьогодні в Україні наркоманів десь 500—600 тисяч. Як повідомив «Дню» керівник центру доктор медичних наук Валентин Синицький, в індустріальних районах зареєстровано в три рази більше наркоманів, аніж у сільських. Щорічно кількість наркоманів у віці 12 — 30 років збільшується в геометричній прогресії.

— Різко погіршилася кримінальна ситуація, до 11 тис. злочинів 1999 року скоєно в стані наркотичного сп’яніння. У той же час не існує засобів радикального лікування хворих наркоманією. Є лише можливість симптоматичного лікування. Куріння конопель та гашишу — це також наркоманія, хоч її не можна порівнювати з опійною. Вона розповсюджується. Дуже часто починають із вживання конопель, а пізніше «пересідають» на більш важкі наркотики. Це передусім пов’язано з бажанням отримати ще більше «кайфу», а також із легкою доступністю більш важких наркотиків. Що стосується проблеми легалізації деяких наркотиків, то я абсолютно впевнений, що ніяких наркотиків не повинно бути у вільному обігу. Унаслідок багатьох причин наша країна до такого не готова. У моїй практиці не було жодного випадку, щоб наркоман, почавши з куріння марихуани, не перейшов на більш важкі наркотики. До того ж у нас зовсім немає антинаркотичної пропаганди, тобто молодь знає про небезпеку, але в той же час багато хто готовий спробувати наркотики хоч сьогодні.

— Ми повинні визначитися в Україні із загальнодержавною політикою щодо наркотиків, — каже головний нарколог МОЗ України та м. Києва, голова Всеукраїнської наркологічної асоціації Анатолій Вієвський. — Порівняно з 1998 роком смертність від наркотиків зросла в півтора-два рази. Під легалізацією нині заведено розуміти, як мінімум, 8—10 різних видів суспільно-політичних дій. Наприклад, у деяких штатах США під легалізацією наркотиків розуміється зміна іміджу наркотиків. Самі наркотики ні в чому не винні, речовини не можуть бути винними. У нас дуже часто полюбляють казати, що наркотики — зло. Ні, наркотики — то не зло і не добро. Просто їх можна застосовувати по-різному: якщо користуватися ними регульовано і в медичних цілях, то чому це зло?

Ставлення до питання легалізації наркотиків також має бути дуже виваженим. Тут діє безліч чинників, які, знову-таки, не завжди відомі пересічним громадянам. Питання легалізації наркотиків, у кінцевому результаті, вирішить громадська думка. Однак ця думка не завжди цілком враховує всі «плюси» і «мінуси» того або іншого вирішення. Тим часом у «гордіїв вузол» легалізації наркотиків уплетено інтереси не лише суспільства, але й держави, точніше — різних держструктур, і ці інтереси далеко не завжди пояснюються захистом суспільства.

Про використання якогось досвіду в цій сфері вести мову треба дуже обережно, — продовжує А. Вієвський, — а надто, коли ми беремо західний досвід, щоб застосувати до наших умов. Україна — це держава, яка не підходить для легалізації наркотиків, більше того, Україна — це не країна для громадського обговорення теми легалізації. Як можна виносити на громадське обговорення такі складні теми в країні, де не люблять читати книжки, де престижно погано вчитися?

Кореспондент Сергій КУЗЬМИЧ відвідав 255-ту школу Києва, де вже регулярно відбуваються засідання клубу «Табу». То про те, треба чи не треба «косити» від армії, то з приводу того, чи потрібно, щоб у дітей були гроші, хоча б кишенькові. На останньому засіданні клубу обговорювали питання про доступність або недоступність вживання легких наркотиків. Все було, як по телевізору: ведучий, два дорослих експерти-опоненти і публіка, що розділилася на сектори «за» і «проти». Якийсь дядечко в пальті (чийсь тато) розпинався більше від усіх. Говорив він соковито, образно, вибудовував довгі логічні ланцюги, пов’язував першу затяжку «трави» з подальшою деградацією душі і тіла, запевняв, що одна-дві сигарети з марихуаною можуть спричинити наркотичну залежність. З протилежного боку встав один хлопчик і, при мовчазній згоді навколо, просто і буденно заявив, що половина із присутніх в обох секторах хоч раз, але пробували курити «травичку». В принципі, «живописати» більше нічого. Те, що сказав цей скромний хлопчик, це все. Юрій Калашников із сектора «проти» — професійний психолог, багато років займається лікуванням тих, хто зазнав наркозалежності, і як ніхто інший компетентний у цьому питанні. «Дуже важливо, — говорить він, — щоб відбувалися такі зустрічі. Якби я прийшов і розповідав, чому не варто вживати наркотики, мене б слухали одиниці. Розповідати дітям про здоров’я, яке похитнеться колись, а не сьогодні, марна справа. Треба говорити про реальну небезпеку, та й це також не головне. Страх когось із них зупинить, а інших підбурить. Тут потрібно інше. Одна-дві сигарети з марихуаною не викликають органічної залежності, і тому головна небезпека «легких» наркотиків якраз не в їхньому прямому впливу, а в тому, що вживання їх починають вважати нормальним явищем. Іншими словами, небезпека в тому, що за малим цілком логічний крок до більшого. Всі розмови про дивовижну Голландію з казок про Країну Дурнів. Чим дивовижніше, тим охочіше вірять. Голландці ще нікому до ладу не довели, що їхній досвід — це панацея від усіх бід. Та чи й можна чужий досвід просто копіювати?».

За кордоном запроваджено так звані «метадонові програми». Це один із засобів скорочення кількості наркозалежних громадян і водночас спосіб контролювати їх. Проте виникає враження, що наша держава чи то через консерватизм, чи то з інших причин у питанні боротьби з наркоманією над усе цінить не інтереси суспільства, але свій спокій, метадон — той аналог наркотика, який не зумовлює екстатичних станів. Хворі щодня приймають одну таблетку, що фактично є рівнозначним тому, що діабетик приймає інсулін.

— Метадонові програми мають певні позитиви, — говорить професор Синицький. — Перше, люди повертаються в сім’ю, друге, лікар може проконтролювати прийом метадону, який приймають не десь в антисанітарних умовах, а в централізований в клініці, третє, прийняття метадону при вагітності дає змогу захистити плід від зараження наркоманією, четверте, при введенні метадонової програми різко поліпшується криміногенна ситуація. Декілька років тому метадонові програми почали запроваджувати у Польщі, Прибалтиці. Росія й Україна дуже насторожено ставляться до впровадження метадонових програм. Це пов’язано з тим, що у нас метадон також прийнято вважати наркотиком, і представники МВС не схвалюють таких програм, оскільки вважають це заохоченням наркоманії. А на Заході всі хворі, що вживають метадон, перебувають на обліку і регулярно проходять обстеження на вміст у крові інших наркотичних речовин. Якщо інших наркотиків у крові не виявляють, то людину не примушують активно лікуватися, і вона продовжує брати участь у програмі.

Однак і тут є певні проблеми. За словами А.Вієвського, метадон — засіб специфічний і має сенс лише для споживачів героїну. Тому в нас широко використовувати його не можна, оскільки на героїні«тримаються» тільки близько 30% споживачів у Києві і біля 8—10% в областях.

Фахівці впевнені, що наше суспільство ще не дозріло навіть для обговорення проблеми наркотиків. У держави, яка перебуває у перманентній кризі, видно, взагалі «руки не доходять» до проблеми. Тим часом щодня десятки наших співгромадян, в основному молодих і навіть неповнолітніх, вперше пробують наркотики. Практично ніхто з них не обмежується першим кроком.