Країна без Тренера
Це сталося несподівано посеред футбольних буднів. Останнім матчем, зіграним київським «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського, стала гра у Запоріжжі проти місцевого «Металурга». Останнє, що бачив великий тренер — рахунок 3:1 на користь його команди, що світився на табло стадіону. Потім була клініка, де лікарі зробили все, щоб повернути Валерія Васильовича до життя. Потім пізно ввечері повідомлення: 13 травня Валерія Лобановського не стало.
Він так і не написав мемуарів, хоча матеріалу було більш ніж досить. Такі, як Лобановський, не пишуть мемуарів, вони працюють. Працюють до останнього дня, до останньої хвилини, залишаючи робоче місце тільки тоді, коли стає справді погано. Скільки разів ми чули повідомлення про хвороби Лобановського, через які він не міг бути поруч з командою. Але всі підозри, всі побоювання знімалися, коли Тренер з’являвся на люди і мудро посміхався: «Не дочекаєтесь!». Тільки зараз починаєш розуміти, чим ризикував цей відданий своїй справі мужчина, щораз занурюючись у вир жорстокого футбольного протиборства. Він ризикував життям, а життям його був футбол.
Здається, що Лобановський був завжди. Пролітали десятиріччя, змінювались уряди і політичні режими, зникали і з’являлись держави, а він залишався самим собою. Впевненим, цілеспрямованим, коректним. Він не втягувався у відверті суперечки і водночас нікому не піддакував. Він ніколи не виправдовувався, він продовжував вірити в обраний шлях і заряджав цією вірою всіх довкіл. Коли навколо бушувала радість перемоги, здобутої його командою, Лобановський залишався зовні спокійним — все йде за планом. Коли всі впадали у відчай після поразки, Лобановський так само спокійно, може, навіть занадто спокійно продовжував робити свою справу.
Навряд чи варто підраховувати здобуті командами Лобановського призи і медалі. Подібного не досягти жодному вітчизняному тренеру. Та що там вітчизняному! Зробити команду чемпіоном у тридцять п’ять років, а потім все життя залишатися на вершині — таке повторити неможливо. Простіше назвати Лобановського людиною футболу двадцятого століття. Століття, яке пішло в історію, забираючи з собою по одному кращих людей. Валерій Лобановський був більше ніж знаменитим футболістом, більше ніж видатним тренером. Він був одним із небагатьох наших співвітчизників, якого знали, поважали і гідно оцінювали всі. І в Україні, і за кордоном. При згадці про Лобановського кожен житель нашої колишньої неозорої країни ставав футбольним уболівальником. Власне, чому ставав? І зараз ім’я Лобановського підносить футбол на належну йому висоту, висоту, якої гідна велика Гра.
В останні роки Валерій Лобановський майже не давав інтерв’ю, відповідаючи своїм опонентам створенням нової команди «Динамо»(Київ). Всі сили, які у нього були, він віддавав не дискусіям чи суперечкам, а роботі. Хто міг знати, хто міг передбачити, що звичний вираз «віддати всього себе справі» набуде у випадку з Валерієм Лобановським буквального змісту, що тренер «Динамо» дійсно залишить всього себе на футбольному полі? Лише такою ціною, напевно, можна залишатись все життя на вершині. Понад тридцять років своєї тренерської кар’єри Лобановський залишався лідером, жодного разу не давши приводу для сумнівів у власній компетентності, у своєму праві бути лідером. Мені, як і багатьом моїм колегам, так і не довелося взяти інтерв’ю у Валерія Лобановського. І не з причини абсолютної недоступності Тренера, а тому, що мої запитання мали бути гідними масштабу його особистості, тому що гра команди Лобановського випереджала всі заготовлені заздалегідь запитання, викликаючи нові і нові. І так було завжди.
Відомо, що Валерій Васильович уважно читав пресу, шукаючи у критичних зауваженнях на свою адресу зерно істини, не поміченої ним у вирі щоденних турбот. І якщо хоч одне журналістське спостереження допомогло великому тренеру в його творчості, можна вважати, що недарма був зіпсований газетний папір, що і наші зусилля допомогли його Справі. Цієї статті Лобановський вже не прочитає. Не прочитає він тисячі інших статей про себе, які вийдуть сьогодні у тисячах газет в усіх кінцях світу. Зате прочитають ці статті мільйони людей, для яких Лобановський відкрив футбол, для яких футбол Лобановського став частиною життя, джерелом радості і натхнення.
Земний шлях Валерія Лобановського обірвався. Несподівано і трагічно. Але не зупинився футбол Лобановського. Створена ним команда здобуде ще не одну перемогу. Команди, очолювані учнями Лобановського, гратимуть і втішатимуть своєю грою уболівальників. Залишиться напрямок Лобановського у футболі, створенню якого присвятив він своє життя. Поруч із футболом Лобановського житиме легенда про нього. Легенда, в основі якої будуть перемоги його команди, які здаватимуться колись казковими подвигами. Схильні до штампів журналісти багато разів називали Валерія Лобановського «живою легендою» футболу. Сьогодні, у сумні години прощання з великим тренером, можна сміливо повторити ці слова. Легенда про Лобановського жива i буде вічною, як футбол.
«День» сумує разом з усіма, хто любив Валерія Васильовича, і висловлює глибоке співчуття дружині, рідним. Хай буде завжди з нами пам’ять про Великого українця Валерія Лобановського.
Головний тренер футбольного клубу «Динамо» (Київ) Валерій Лобановський буде похований у четвер на Байковому кладовищі в Києві. Вчора вранці труну з тілом В. Лобановського було перевезено у столицю літаком Ан-24.
Як повідомив почесний президент ФК «Динамо» Григорій Суркіс, церемонія прощання з покійним відбуватиметься на футбольному стадіоні «Динамо». Він також зазначив, що Федерація футболу України поки не розглядає жодну з кандидатур на посаду тренера ФК «Динамо» (Київ). «Обрання головного тренера клубу такого масштабу, як «Динамо» — не справа Федерації футболу», — підкреслив Г. Суркіс. Він наголосив, що з кандидатурою головного тренера повинен визначитися в першу чергу сам футбольний клуб. Разом iз тим Г. Суркіс висловив надію, що до керівництва київським «Динамо» прийде людина, яка примножить традиції українського футболу, які заклав Валерій Васильович. За його словами, Валерій Лобановський був легендою українського футболу, людиною, яка зробила значний внесок в історію України.
Вчора перша сесія Верховної Ради четвертого скликання розпочалася хвилиною вшанування пам’яті видатного тренера. Президент України Леонід Кучма та президент Російської Федерації Володимир Путін висловили свої співчуття дружині Аделаїді Панкратіївні, рідним, близьким у зв’язку з кончиною В. Лобановського. Очікується, що траурна церемонія пройде на державному рівні.
