Кроки «під контролем»

— Їхав на цю зустріч, коли раптом на дорозі зупинив виборець: рятуйте, голово, — талі води заливають хату. То викликав екскаватора, аби прокопав канаву, спрямував воду у потрібне русло... Підвал хазяїну затопило — пропала картопля. Допоможемо йому грошима, аби купив собі якісний насіннєвий матеріал. Ще тиждень-два і весь райцентр піде на городи.

— Чи всі волочиські міського голову знають в обличчя?

— Та і я чи не з усіма давно перезнайомився. Місто маленьке — 23 тис. 400 чоловік населення. Я ж, аби ви знали, вже втретє обрався, а в органах місцевого самоврядування тринадцять літ працюю. Від людей, як кажуть, не сховаєшся: кожен крок — «під суворим контролем». Обирає усе місто, а звільнити можуть голосуванням на сесії дві третини депутатів міськради — відповідно до закону про місцеве самоврядування. У нас конфлікту, дякувати Богові, немає. Працюємо дружно. Та бачу, що в інших містах робиться, цією нормою акту може скористатися сила, якій мер чимсь особисто не догодив.

З прийняттям закону авторитет місцевої представницької гілки влади підвищився, з’явилися нові можливості і повноваження для організації міського життя. Однак у самій структурі влади закладено конфлікт поміж представницьким і виконавчим органами. Архітектор — у районній ланці, санітарно-епідеміологічна служба — там-таки. Голова райдержадміністрації, його заступники призначаються і вважають, що вони — найголовніші. Компрометується сама ідея самоврядування.

— У чому це виявляється?

— Скажімо, жителі віддаленого від центру мікрорайону звертаються до міськради з проханням організувати безплатний проїзд дітей до школи і назад. Якби перевізник погоджував свої маршрути і тарифи з містом, то я йому виставив би умову про безплатний проїзд школярів. Аж ні. Він, перевізник, вирішує питання у районі.

Деякі норми закону змушують міського голову шукати якісь компроміси там, де, здавалося б, сам має вирішувати. Порозуміння з районним начальством є. Однак багато залежить від обставин, характерів тощо. Отакої залежності не повинно бути. Майбутнє — за місцевим самоврядуванням. Як у Європі.

З новим Бюджетним кодексом визначилися правила гри. Та 1,2 мільйона гривень з тих, що заробляє місто, вилучається. Мені кажуть, що і у селі є медамбулаторія, клуб, школа. Відповідаю: хай село саме на себе заробляє, бо і у Волочиську є купа нерозв’язаних проблем. Он на околицях — нові приватні будівлі. Туди треба дороги прокладати, воду, газ вести. Де ж на все гроші взяти?..

— Проте позитивних змін у Волочиську не можна не помічати...

— Років п’ять тому відкрили залізничний вокзал після реконструкції. Ніщо на місці не стоїть. Є рух, життя. Принаймні місто перезимувало у теплі, вода у кранах цілодобово. Не так, як, буває, — по телевізору бачу — в інших, подібних до нашого, містах. Біди-лиха не знаємо. Багато хто тут знайшов, до чого хисту та снаги докласти. Крамниці, заклади громадського харчування відкриваються. Що іззовні, що в інтер’єрі — однаково: любо-мило глянути і зайти, аби культурно обслужитися. Ці нові об’єкти прикрашають наш Волочиськ. Тут — робочі місця. Звідси — якісь надходження до бюджету.

Чим, як кажуть, іще багаті? Машинобудівним заводом, філією відомого у світі підприємства «Мотор-Січ». Тут працюють майже 2,5 тисячі городян. Стільки ж було зайнято на заводі «Номінал». Пригадується, у готелі не було місць — з усіх кінців з’їжджалися до нас покупці виробів «Номіналу». Що було, те загуло. Колишнє підприємство «оборонки» вже давно «лежить» і навіть не ворушиться. Чекає на інвестора. У Волочиську немає таких людей, які могли б вкласти сюди гроші. Тому думаємо, як зробити реконструкцію одного з цехів «Номіналу», аби ринок влаштувати. Бо на тому ринку, що не так уже й давно збудували, місць немає. Ті, кому не вистачило місця, вздовж вулиці продають вироблені вдома продукти, порушуючи санітарно- гігієнічні норми. «Самопрацевлаштувалися» у цій стихійній торгівлі.

Прийшов із Хмельницького інвестор на швейну фабрику, що довго простоювала. Запустив виробництво. Швачки ремствують на долю: зарплатня низька, вимоги високі.

— Чим може допомогти їм міський голова?

— У Волочиську — 863 безробітні. Найвідчайдушні — за кордонами Батьківщини. Жінки та дівчата — в Італії, хлопці та чоловіки — у Португалії. Ніхто їх, заробітчан, подушно не рахує. Одне лише знаємо: багато! Та повертаються і, до речі, не впізнають рідне місто. Ті повертаються, ці їдуть... Відбувається міграційний процес, що місцевій владі непідконтрольний. Я так вважаю: якщо місцева влада бодай не заважатиме підприємливим і завзятим налагоджувати свою справу, то буде толк. От у місті відкрилася нова приватна пекарня. Склала конкуренцію тій, що здавна була. Що цікаво? Вони мають свій млин і випікають із свого борошна хлібобулочні вироби у широкому асортименті. Там десь із три сотні робочих місць. Середньомісячна зарплатня — до 600 гривень, а кваліфікований бухгалтер і всю тисячу має.

На підприємливих людей Волочиськ багатий. У 14 цехах шиють ковдри. Знайшли свою нішу на ринку. Вечорами, бачу, чи не з усього «есенде» з’їжджаються купці по ті ковдри. А той столярне виробництво розгорнув, цей — слюсарне. Хтось підрядився будівельні роботи виконувати, хтось — ремонтні... У місті зареєстровано 462 приватні підприємства. Найпідприємливіші — з отих, хто повернувся із заробітків за кордоном. Набули, сказати б, досвіду з будівництва капіталізму.

— Діляться цим досвідом з місцевою владою? Чи затишно їм удома після закордону?

— Погоджуються: Волочиськ — маленьке місто, комфортне для життя. Тут не пропадеш, якщо хочеш і вмієш щось робити. І є де культурно відпочити, загартувати тіло. На стадіоні — навіть пластикові стільці. Є і спортивна зала. З нашого міста йде у великий спорт багато чемпіонів. Будинок культури щовечора вирує — молодь розважається.

Інша річ, що «середня» зарплатня ще низька. Не для кожного доступний цей зразковий сервіс. З цієї ж таки причини загострюється проблема розрахунків за комунальні послуги. Вони були б іще дорожчі, якби влада почула голос постачальників тепла, води. Не треба бути великим провидцем результату підвищення тарифів за комунальні послуги: місто вийде на вулиці. І що ж маю відповідати комунальникам, коли вони вказують на свої розрахунки: 83 відсотки всіх витрат на виробництво послуг — сплата за енергоресурс. Нонсенс: енергоносії — у приватних руках, комунальна сфера — державна. Тут місцева влада не має можливості для жодного впливу. Знаю, що до безкінечності так тривати не може. Потрібні відповідні рішення на найвищому рівні.

ДОВІДКА «Дня»

Місто Волочиськ — районний центр, розташований на лівому березі річки Збруч за 69 км від Хмельницького. Засноване 1545 року. У місті проживає 23 тис. 400 чоловік. У місті є машинобудівний завод, завод «Номінал» (не працює), швейна фабрика. Зареєстровано 462 приватних підприємства.