Кримські журналісти проти ксенофобії

Асоціація вільних журналістів Криму у вівторок цього тижня виступила з публічною заявою, що була надіслана Кримській республіканській прокуратурі, іншим правоохоронним органам, засобам масової інформації, адміністрації Президента України, Національній спілці журналістів України, Верховним Радам України та Криму, а також релігійним організаціям України.

«Останнім часом у низці засобів масової інформації Криму почастішали публікації й виступи, які можна охарактеризувати як прояви ксенофобії й спроби розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної неприязні між кримчанами, — зазначається в заяві. — Як приклади можна назвати матеріал «Драг нах Остен по-папськи» («Крымская правда» №46 від 13 березня 2001 р.) з відвертим розпалюванням міжконфесійного протистояння та знущанням над релігійними почуттями громадян України католицького віросповідання, а також матеріал «Шевченко в натуральную величину» («Крымськое время» №47 від 13 березня 2001 р.) із цитатами про «недорозвиненість» українського народу та «другорядність» його культури, некоректними порівняннями творчості Шевченка й Пушкіна. З’явилася ціла низка подібних матеріалів стосовно кримськотатарського народу, некоректні висловлювання на адресу громадян російської національності. Органи державної та регіональ ної влади, які стоять на варті чиновницького інтересу та недопущення журналістської сваволі, залишили ці тенденції без уваги й реакції. Вважаємо, що кримські керівники мають публічно засудити спроби розпалювання міжнаціональної й міжконфесійної неприязні між кримчанами та прояви ксенофобії в кримському суспільстві, зокрема на сторінках деяких газет».

Для того, щоб читачі зрозуміли про що йдеться, слід сказати, що газета «Крымская правда», редактора якої Михайла Бахарева вже одного разу прокуратура Криму попереджала про недопущення розпалювання міжнаціональної ворожнечі у своїх публікаціях, нещодавно опублікувала серію антиукраїнських статей. В одній iз них говорилося, що «католики завжди були нашими запеклими ворогами... І от єзуїтська стопа знову ступає на нашу землю. 23 червня в Україну прибуває Папа Римський, а разом iз ним — два мільйони католиків. Навіщо Папі така «група підтримки»? І навіщо він їде сам? Покаятися? Повернути награбоване? Ні, звичайно ж. Візит Римського Папи — не що інше як духовна агресія з абсолютно чіткою метою: окупувати не лише нашу землю, а й душі... Але його головна надія — роздути релігійну пожежу на Україні й за допомогою розкольників загнати православ’я в уніатське стійло. І тоді в Україні буде все: величезні костьоли, католицькі школи й газетно-єзуїтська індустрія. Але чи захоче народ православний впасти йому в ноги? Чи пригадає, як запорожці били ляхів?... Невже не зрозуміло, що католицька агресія призведе до небувалого згуртування православних? І візит папи закінчиться конфузом? Так навіщо ж йому, ветхому старцеві, оголяти перед нами меч? Ми, слов’яни, хлібосольний народ. Але бабуся з відром (яка вдарила Філарета під час візиту в Маріуполь. — Ред. ) і донині в доброму здоров’ї... Адже народ православний не кликав в Україну главу Ватикану».

Цю тираду журналісти Криму розцінили як неприпустиму образу віруючих іншої конфесії, яка має дістати адекватну законну оцінку правоохоронних органів і має бути ними самими спростована, інакше має бути покарана за всією суворістю українських законів за розпалювання релігійної ворожнечі. Того ж дня, наче за заздалегідь узгодженим сценарієм, інша русофільська газета Криму опублікувала статтю «Шевченко в натуральную величину», в якій говориться, що: «... Що таке був Шевченко в його натуральну величину? …Річ у тім, що геній є щось державне, властиве тільки великому племені, яке знало перемоги... Поетичний геній може з’явитися лише на висоті героїчного, світового підйому раси. Лише на такій висоті будь-яке плем’я може сказати людству щось значне й вічне. Якщо це плем’я недорозвинулося до великої державності, до великої культури, якщо воно назавжди залишилося провінцією, складовою частиною цілого, то в ньому немає психологічних умов для великої творчості. Провінціалу, хоч і дуже обдарованому, немає чого сказати великого, поки він перебуває в кругозорі своєї провінції... Завдяки стародавній помилці нашої правлячої бюрократії ім’я Шевченка давно вже служить знаменом для південних сепаратистів. Не лише в Малоросії, а й по всій Росії — включаючи Петербург — склався справжній культ Шевченка, що виражався в товариствах і гуртках імені поета, в щорічних урочистих панахидах у день його смерті, в бенкетах і вечірках в його пам’ять, у виданні його «Кобзаря» і т. ін... Справжній Шевченко, якщо відновити заборонені місця, виявляється, подібно до Міцкевича, засліпленим ненавистю до нашої державності й народності. Вірші, за які Шевченко був покараний засланням і солдатською службою, були визначені як державний злочин, і ним вони насправді й були. Якщо говорити без фальшивих вивертів, політична поезія Шевченка є спонуканням до заколоту й руйнування держави. Україномани, які створили культ Шевченка, його лірикою й романтикою прикрили насправді злочинну пропаганду, почин якої в цій сфері належить саме Шевченку… Шевченко помер у сорок сім років, тобто був на десять років старший за Пушкіна, але зіставте ці два імені — й ви відчуєте, що таке культурна Росія й що таке глуха, провінційна. Хоч би що там казали обмежені розумом політикани, Росію створювати не треба: вона створена — й створена історією не в чигиринському або конотопському горизонті, а в контурах світової держави»... Журналісти Криму вважають, що публікація цих рядків (а їхнє авторство приписується «Михайлу Осиповичу Меньшикову, працівникові московської газети «Новое время», якого розстріляли більшовики 1917 р.») сучасною газетою є не чим іншим як розпалюванням міжнаціональної ворожнечі на півострові, який є складовою частиною цивілізованої, толерантної щодо національностей держави Україна і, згідно iз законодавством, є карним злочином, на який мають звернути увагу правоохоронні органи і який має бути покараний з усією суворістю законів.

Журналісти Криму «закликають своїх колег-журналістів більш відповідально підходити до висвітлення тем, пов’язаних з міжнаціональними й міжконфесійними взаємовідносинами в Криму — регіоні, де здавна проживають десятки етносів, де мирно уживаються десятки релігій і культів, регіоні, де соціальне та економічне благополуччя неможливе без міжнаціонального й міжконфесійного миру». Вони звертають увагу на те, що журналісти всіх ЗМІ, незважаючи на передвиборну кампанію, що почалася, мають залишатися професіоналами-журналістами, а не спецпропагандистами».