КУЧМА — ЄЛЬЦИН. ЮЩЕНКО — ПУТIН?
Тож Ющенку все доведеться починати з чистої сторінки. Вже перед переданням влади Путін довів своїм українським співрозмовникам, що є жорстким прагматиком, не обтяженим комплексом Біловезької пущі. Віктор Ющенко також має імідж прагматичної людини. І в цьому стиль переговорів між Путіним і Ющенком значно відрізнятиметься від стилю переговорів Єльцина і Кучми. Керівники старої формації, які ще в радянський період досягли кар'єрних висот, Борис Миколайович та Леонід Данилович цінують дипломатію особистих контактів, для них важливий скоріше жест, ніж результат, їм, очевидно, подобалися дачні прогулянки, вони домовлялися про все на світі — дарма, що потім чиновництво переводило ці теплі домовленості на суху мову цифр й переконувалося в недоцільності їхнього виконання... До того ж очевидно, що другому Президентові України дуже хотілося бути рівнею першому президентові Росії. Єльцин, який, можливо, відчував рівним собі тільки Клінтона і — за настроєм — Цзян Цземіня — просто не міг здогадуватися про такі настрої київського гостя і був би неймовірно здивований, якби хтось йому про них розповів... Ющенко навряд чи може сприймати Путіна так, як Кучма — Єльцина. І зовсім не тому, що Ющенко — не Кучма, це ще доводити треба. А саме тому, що Путін — не Єльцин. Ну не Єльцин — і все!
Саме тому домовлятися з ним буде дуже важко. Єльцин не намагався самоствердитись — тим більш за рахунок...кого-кого... України? Коли Борис Миколайович перед камерами телебачення відчитував Леоніда Даниловича — це не тому, що хотів створити враження про себе і про співрозмовника, а тому, що дійсно так думав. Путін буде дуже ввічливим перед камерами, однак після того, як згаснуть юпітери, він скаже Ющенку багато неприємного... А Ющенко, очевидно, не слухатиме його із щасливою і трохи здивованою посмішкою, як Кучма — Єльцина. Просто треба ще вміти так посміхатися!
І питання тут не в тому, чи довго керуватиме Росією Путін, а українським урядом — Ющенко. Головне — що надалі ми будемо спілкуватися саме так. Без сентиментів. Епоха особистих апеляцій закінчилася 31 грудня 1999 року. Прийшов час демонстративних прагматиків.
