Кувейтська «держава-нянька»
І в Україні багато хто знає, що маленька, але заможна країна Перської затоки Кувейт — справжня «держава-нянька». Вже при народженні на рахунок громадянина зараховується пристойна сума з кількома нулями, якою він розпоряджатиметься після досягнення повноліття. Освіта, включно з вищою, безкоштовна. Як і медицина, а в разі потреби держава сплатить і за лікування за кордоном. Гроші від держави громадянин отримує і при вступі в шлюб, як і житло для майбутньої сім’ї. Врешті, держава сплатить і за похорон... Дійсно, державна опіка супроводжує кувейтця від колиски до могили.
Кувейт — монархія у поєднанні із парламентською демократією. Для стороннього спостерігача уже роками впадає у вічі, що причиною більшості конфліктів парламенту із урядом є саме питання грошових виплат населенню. Суперечність очевидна: уряд прагне побільше доходів від продажу нафти вкладати у Фонд майбутніх поколінь та інвестувати у розвиток, тоді як депутати традиційно вимагають побільше роздавати населенню живих грошей із того нафтового пирога. Ще десять років тому головний редактор провідної газети «Аль-Абна» Бібі Аль-Маздрук із гордістю розповідала мені, як газета успішно пролобіювала закон про викуп урядом боргів населення, попри те, що це було всупереч інтересам її батька-фінансиста і власника газети: «Мої брати і я все прямо йому сказали. І він відповів: якщо це буде добре для країни, я поступлюся особистими інтересами».
Тепер парламент готується прийняти закон про видачу кожному громадянину 5 тис. динарів (майже 20 тис. доларів) — аби кувейтці сплатили борги, яких набралися на момент кризи, а потім виявилися неспроможними сплатити. Уряд відразу поставився до ініціативи депутатів прохолодно, але наразі тішиться, що нинішній законопроект усе ж ліпше за попередній, яким депутати пропонували урядові взяти на себе геть усі борги кувейтців — у такому разі на це із бюджету довелося б викласти майже 20 млрд. доларів.
Економісти попереджують, що таке піклування призведе не лише до інфляції та росту цін, а й іще більше посилить настрої утриманства. Відомий економіст Амер Аль-Тамімі наполягає на адресній допомозі тільки тим, хто дійсно потрапив у скруту.
Покінчити із практикою «держави-няньки» закликає і свіжа 400-сторінкова доповідь т.зв. комісії Блера. Колишнього британського прем’єра уряд запросив для вивчення ситуації і вироблення рекомендацій. Назагал оглядачі поставилися до такого вибору вельми саркастично, нагадуючи, яким знеславленим він змушений був піти у відставку у власній країні. Не менш скептично вони оцінили і висловлені командою Блера оцінки та поради: мовляв, нічого нового ми не дізналися, увесь текст доповіді складається із відомих документів уряду й аналітичних центрів. Утім, тут головне не в тому, кому належить першість у тривожних прогнозах, а у відвертості та відкритості їхнього суспільного обговорення. Адже у разі падіння цін на нафту країна отримає бюджетний дефіцит у десятки мільярдів доларів, а за 20 років узагалі може опинитися на межі банкрутства.
І тут уряд, який готовий піти на пропоновані заходи скорочення витрат, знову опиняється у конфлікті із парламентом, депутати якого, аби улестити своїх виборців, і далі воліють опікуватися лише розподілом суспільного багатства.
Ось тут і виявляється роль еміра Кувейта шейха Сабаха Аль-Ахмада Аль-Джабера Аль-Сабаха як верховного арбітра. Бо ніхто не наважиться опонувати стратегічній меті, визначеній ним у зверненні до нинішнього складу Національної Асамблеї (парламенту) — перетворити Кувейт до 2035 р. на світовий фінансовий і торговельний центр.
Інший апокаліптичний сценарій, про який відверто говорять, — це прогноз Світової організації продовольства і сільського господарства, що країну вже 2015 р. може спіткати голод. На сьогоднішньому тлі заможності кувейтян таке видається маячнею, але самі вони поставилися до прогнозу вельми серйозно. Вже найближчими днями у столиці відбудеться перша конференція із продовольчої безпеки, і місцеві оглядачі застерігають уряд, щоб захід не став галочкою для бюрократичного звіту, а дійсно виробив рекомендації для практичних дій.
Держави Перської затоки добре запам’ятали світову продовольчу кризу 2007 р. Особливу тривогу викликала тоді поведінка країн-експортерів, серед них і України, які тоді припинили поставки продовольства на світовий ринок. Нині уряди країн Затоки шукають можливостей укласти довгострокові контракти на користування землями сільськогосподарського призначення в інших країнах, зокрема в Україні. Схема така: орендарі інвестують у вирощення потрібних їм сільськогосподарських культур, постачають необхідну техніку, працевлаштовують місцеве населення, натомість отримують гарантії безперешкодного і безмитного вивезення вирощеної продукції. Вів такі переговори й Кувейт. Утім, як дипломатично говорить посол Кувейту в Україні Мансур Аль-Олаймі, «мусимо визнати, що законодавча база в Україні не повною мірою сприяє нашим інвестиціям у цей сектор».
Перетворити Кувейт на аграрну країну (це при тому, що в цій пустельній країні лише 1% землі придатний для сільського господарства) — це завдання вже сьогодні виконує Кувейтський фонд розвитку наук. Ця структура під патронатом еміра акумулює кошти приватного бізнесу для видачі грантів на наукові дослідження — десятки мільйонів доларів на рік. Кожна компанія-учасниця передає Фонду 1% свого прибутку. Що цікаво, перелік цих фірм-добродійниць в офіційних матеріалах Фонду не наводиться — добродійність в ісламському бізнесі розглядається як природній обов’язок, а не можливість попіаритися.
«Дефіцит продуктів уже відчутний, — говорить директор Фонду із зв’язків з громадськістю Абдулазіз Абдулжамін. — Тому ми мусимо досягти самозабезпеченості». Вчені вже адоптували до місцевого клімату тисячі культур, тривають дослідження з опріснення морської води та її використання у сільському господарстві, не цураються і виведення генно-модифікованих культур. Фінансування проектів Фонд здійснює не лише в Арабському регіоні, а й в університетах Європи і Північної Америки. Рік тому, розповідають, була й делегація вчених із України — обіцяли надати свої заявки на фінансування досліджень. Але досі Фонд їх не отримав. «Із Україною ми особливо зацікавлені у співпраці в медицині, — говорить пан Абдулазіз, — знаємо про український досвід у лікуванні діабету та хвороб ока. Дедалі більше українських медиків працюють у кувейтських шпиталях, передусім військових, і вони на дуже гарному рахунку».
Наразі обсяг торгівлі між двома країнами ще досить скромний. А от реноме України у кувейтському суспільстві дуже позитивне. Передусім — завдяки гуманітарній дипломатії. Вже сотні кувейтських дітей із церебральним паралічем пройшли курс лікування із відчутним поліпшенням стану у клініці українського професора Володимира Козявкіна. А вдячність — невід’ємна риса характеру кувейтця.
