Квiтучий бренд
Гості Києва, відкриваючи для себе столицю, насамперед орієнтуються на знайомі з літератури місця (Хрещатик, Андріївський узвіз) або символи (собори, Дніпровські кручі). Додому вони привозять сувеніри та традиційні «Київські» торти. Але ті, хто приїжджає до столиці цими днями, везуть ще й непередаване захоплення від квітучих каштанів. Напевно, це один із найромантичніших, навіть екзотичних і, на жаль, швидкоплинних київських брендів, який до того ж вимагає постійної уваги та любові. Проте, здається, останнім часом ці величні та водночас ніжні дерева розлюбили киян — вони хворіють і втрачають своє зелене вбрання ще в липні. Столичні жителі також перестали поважати дерево, яке подарувало своє суцвіття гербу Києва, — каштани (та й не тільки їх) безжалісно вирубують. Парадокс — ми, маючи таке надбання, як усе ще зелену столицю, ставимося до нього, як до розкоші, яку просто не вміємо гідно оцінити. Адже каштани — це ще й особлива київська атмосфера.
«Цвітіння каштанів у Києві — це аналог японського цвітіння сакури, — вважає режисер Олексій Кужельний. — Це один із тих моментів, який стверджує вічність, кругообіг життя — як годинникова стрілка, як схід сонця. Відоме «Знову цвітуть каштани» — це споконвічне ствердження цвітіння життя в цьому місті.
Я жалкую, що в нас досі не народився загальнокиївський ритуал споглядання цвітіння каштанів, який би формував сутність киян. Принаймні, якщо Одесу всі асоціюють із гумором, то, очевидно, Київ, окрім як з «Динамо» та братами Кличками, світ знає ще й як місто, яке таким чином розцвітає.
Медициною доведено, що каштани мають величезні лікувальні властивості, починаючи з самих суцвіть і закінчуючи плодами (до речі, всі лікарські препарати з каштана сприяють саме очищенню організму). Я гадаю, що й саме цвітіння також має таку лікувальну властивість. Оскільки в цьому суть цього дерева. І те, що минулого року вже в середині літа каштани пожовкли (особливо в центральних районах міста), це лакмус того, що ми не помічаємо, чим дихаємо, а вони нам кажуть: «Панове, зверніть увагу — дихаєте не тим, чим треба». Тут вони виступають нашими партнерами та добрими порадниками.
Наш фестиваль «Київ травневий» традиційно закінчується спогляданням київського неба. Ми не робимо феєрверки в цей час, не запускаємо аеропланів чи ще щось. Але нам хочеться, щоб момент споглядання Києва, неба над ним, каштанів увійшов у стрімке життя, і щоб ми знаходили час фіксувати прекрасне та сповнюватися духом міста. Щороку з багатьох країн (цього року — з 17) до нас приїжджають гості і, знайомлячи їх із містом, ми незмінно показуємо їм наші каштани. І повірте, ми помічаємо в них фіксоване захоплення. А ми ж часто пробігаємо повз цю красу. Я думаю, що цвітіння каштанів дарує момент захоплення, який потрібно обов’язково помітити та вмістити в себе».
Кажуть, що величезний каштан поблизу давнього монастиря у Китаївській пустині посадив ще Петро Могила. Не важко підрахувати, що цьому старожилу вже більше ніж 350 років. З того часу мабуть і почалося формування його як ландшафтного символу Києва. Взагалі ж батьківщиною каштанів слід вважати Балкани. У ХIХ столітті ці дерева, ймовірно, прикрашали садиби заможних київських міщан, монастирські та палацові садиби. У 70-х роках минулого століття, на новому гербі Києва з’явився каштановий лист та квіткове гроно. Тоді багато хто сміявся над цим, але розуміли, що залишити стародавній герб столиці — з Архангелом Михаїлом, в атеїстичній країні неможливо. Власне, причина асиміляції каштанів у наших краях і полягає в тому, що це розкішне дерево раніше прекрасно акліматизувалося на другій батьківщині.
Щоправда, кілька останнiх років поведінка каштанів стала дещо дивною. Наприкінці літа вони раптом знову по-весняному розцвітають. Деякі фахівці пояснюють це явище тим, що нібито таким чином дає про себе знати генетичний код рослин, сформований ще у ті часи, коли не було таких перепадів температур. Однак це не єдині метаморфози, що останнім часом відбуваються зі столичними каштанами. Не встигнуть вони буйно зазеленіти, як за кілька тижнів листя набуває нездорового рудого кольору, а серед літа для каштанів наступає осінь. Все це є причиною цілком слушних побоювань побачити найближчим часом каштанове листя лише на упаковці від «Київського» торта. Старший науковий співробітник Національного ботанічного саду імені Миколи Гречка Олександр Дорошенко вбачає основну проблему в тому, що міські каштани не отримують достатнього живлення через кореневу систему, а від цього страждає імунітет рослини, послаблюються його захисні функції перед шкідливими мікроорганізмами і бактеріями. «Потрібен оптимальний грунт, багатий хоча б на прості мінеральні добрива, — пояснює О. Дорошенко, — а у місті ми не маємо змоги навіть забезпечити рослинам елементарний полив». Інший бік — це те, що дерева страждають екологічно. Якщо середній вік міських каштанів 60 років, то за сучасного збільшення кількості вихлипних газів, вони ледве доживають до 40. Крім того, в основному страждають каштани на центральних вулицях, де проводяться реконструкції, прокладаються каналізаційні та комунікаційні мережі. «Обрізають корені, без яких даремно сподіватися багатої крони, адже це взеємозалежні речі», — розповідає О.Дорошенко. А ось головний дендролог «Київзеленбуду» Петро Приходько додає до причин недовголіття та хронічних хвороб каштанів ще й засолення грунту внаслідок зимових присипок доріг. Наприклад, аналіз грунту на Хрещатику, як зазначає дендролог, показав перевищення в ньому допустимої норми вмісту солі. А через те, що переважна більшість каштанів скута асфальтовим «прокрустовим ложем», влітку це створює ще й парниковий ефект — покриття нагрівається, плавиться і, як наслідок, страждають корені дерев. Щодо довголіття, то в міських умовах, як каже П. Приходько, усі каштани, яким за 60, гнилі і створюють небезпеку для громадян. Взагалі ж дендролог запевнив, що каштани як і будь-яке озеленення — живий організм, що старіє і вмирає. Тому немає нічого страшного, якщо іноді доводиться робити таку собі «евтаназію». Незважаючи на це, Петро Приходько підкреслив, що у жодній європейській столиці немає стільки зелені, як у Києві. На Заході віддають перевагу більше газонам і квітникам, а дерева ростуть де-не-де. У нас же співвідношення площі зелених насаджень до загальної площі міста становить 67%!
А ось архітектор Лариса Скорик запевняє, що велика біда полягає у тому, що ці дерева дуже вразливі і не можуть рости без допомоги інших. Тому великою помилкою є саджати їх поблизу автотрас та вздовж бульварів. «Від вихлипів їх могли б захищати, скажімо, тополі, які б брали увесь удар на себе. Ці рослини краще почувають себе у парках, а їх ліквідували як на Майдані Незалежності, так і в інших скверах», — говорить Л.Скорик.
