«Київська пектораль»: причини святкувати і дивуватися
Цієї весни у найстарішої і найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль» — ювілей. 27 березня цього року, у Міжнародний день театру, виповниться десять років з того дня, як «Пектораль» уперше вручили кращим режисерам, акторам, сценографам Києва за підсумками минулого року.
Змін за ці десять років премія зазнала чимало. Насамперед — виросла кількісно. Цього року журі буде вирішувати, кому віддати лаври в 11 номінаціях. Кількість вистав-претендентів — 16, причому більшість із них (і це вже якісні трансформації) — постановки у студіях і на камерних сценах. Деякі театри-«важкоатлети», такі як Національна російська драма імені Лесі Українки, взагалі випали зі списку номінантів. Проте, тут потрібно зазначити, що експерти і журі «Пекторалі» найчастіше не піддаються гіпнозу масштабних проектів і академічних майданчиків: якщо подією сезону ставала вистава, зроблена буквально в андерграунді, у крихітному підвалі, то лаври отримувала вона — маю на увазі легендарний «Дюшес» Олега Ліпцина. Нині Ліпцин бере участь у конкурсі вже як постановник цілком академічної, психологічної вистави «Хто боїться?..» (за п’єсою Едварда Олбі «Хто боїться Вірджінії Вульф?»). Причому в категорії «За кращу режисерську роботу», де, власне, і висунуто Ліпцина, конкуренція максимальна — п’ять претендентів, переважно того ж покоління, герої 1980-90-х: Дмитро Богомазов, Віталій Малахов, Юрій Одинокий, Микола Мерзликін. Інтрига передбачається неабияка. Проте, у «Хто боїться?..» був шанс взяти участь ще й у призовій гонці «За краще виконання жіночої ролі» — Алла Даруга, за загальним визнанням, дуже гарно зiграла роль Марти, але, очевидно, критик передбачає, а експерт вирішує…
А фаворитом «Пекторалі»-2002 є, безумовно, вистава Дмитра Богомазова «Горло (Sanktus)». Її висунуто у п’яти категоріях — краща вистава, режисура, чоловіча епізодична роль (Дмитро Лаленков, Пацієнт), сценографія (Олександр Друганов), музичне оформлення (Олександр Кохановський, Олександр Курій). Для самого Богомазова це тим більше важливо, що «Горло» — дебют нещодавно створеного ним театру «Вільна сцена». Почати свій шлях із цехового визнання (чим, по суті, «Пектораль» і є) — щастя для новонародженого сценічного організму.
Ще один цікавий момент — поява у списку претендентів стовідсоткового маргіналу — київського Центру сучасного мистецтва «Дах». «Дах» — вельми дивне утворення, яке постійно захоплене такими ж безперервними, як і безплідними експериментами. Цього разу, схоже, їм разом з фольк-групою «Божичі» вдалося створити щось дійсно варте уваги. Ритуальна вистава-перформенс «У пошуках втраченого часу», як мінімум, неординарна як за задумом, так і за виконанням — музично-пісенним, і, принаймні, у номінації «Краща вистава камерного театру» може претендувати на першість. А ось у «композиторській» категорії буде складніше, бо Іллі Фетісову доведеться змагатися з тим же Кохановським та з Юрієм Шевченком. Однак, «Пектораль» здатна робити сюрпризи.
Чекати, так чи інакше, залишилося недовго. Через півтора місяці наші театрали зберуться по-ювілейному широко, не у традиційному Театрі імені Франка, а в Жовтневому палаці (Міжнародному центрі культури і мистецтв). На порозі свого другого десятиріччя «Київська пектораль» явно дорослішає, але все ще не перестає дивувати.
