Львову погрожували «холерним вібріоном»

9 жовтня 1997 року у львівському відділенні «Кока-Коли» з'явився підліток і прорікши «Це — для директора», віддав конверт і зник. Анонім вимагав від директора негайно перерахувати у «Фонд інвалідів гірських районів Львівщини» 250 тисяч гривень, в іншому випадкові погрожував підірвати за допомогою радіосигналу на технологічній лінії «Кока- Коли» ампули з бактеріологічним наповнювачем. Лист було підписано з претензією на оригінальність: Степан Ількович Громада.

Незабаром міліціонерам вдалося встановити й затримати хлопчика, який приніс листа, але це мало чим допомогло. До нього на голубій «Волзі» під'їхали два дядьки, заплатили 60 копійок і попросили передати конверт. Подальші пошуки шантажистів потроху вщухли — історію, очевидно, списали на осіннє загострення хвороби в шизофреників.

Але влітку 1998-го шантажисти нагадали про себе. Цього разу лист із погрозами надійшов поштою мерові Львова Василю Куйбіді. Анонім попереджав: його люди заклали у водомережу Львова ампули з холерним вібріоном і негайно підірвуть їх, якщо місто відмовиться виплатити 900 тисяч гривень «відступного». А якщо вони помітять, що купюри «мічені» чи хтось встановить спостереження, ампули з вібріоном буде відразу ж підірвано радіосигналом.

До пошуків аноніма, окрім полковника Музильова, відразу було залучено й відділ «Т» (боротьба з тероризмом). Проводилися нескінченні графологічні порівняльні експертизи, задіювалися архіви й оперативні напрацювання. Одночасно працівники СБУ шукали друкарську машинку. Були запрошені психіатри й психологи із завданням — скласти психологічний портрет автора листів. Тим паче, що детальна перевірка показала: проникнення на об'єкти львівської водомережі цілком можливе й навіть посилена міліцейська охорона всіх водозаборів не давала стовідсоткових гарантій. Працівники держбезпеки розуміли, якщо ці листи — не плід фантазій чиєїсь нездорової уяви, то вимагачі обов'язково надішлють і третього листа, в якому обумовлять деталі передачі грошей. І цей лист надійшов.

Цього разу шантажисти вже не лише погрожували «передбачуваними наслідками», а й давали конкретні вказівки щодо грошей. Мерії було дано 14 діб. Копію листа вимагачі надіслали на домашню адресу пана Куйбіди. Це був більш, ніж прозорий натяк: «пожалій себе і людей» — радили в листі. Міського голову і його родину СБУ взяло під цілодобову таємну охорону.

22 серпня 1998 року в мерію було надіслано детальну схему закладення грошей, і «есбеушники» зрозуміли — працюють професіонали. Шантажисти наказували мерові через дві доби рівно о 18 годині послати людину з апарату міськвиконкому на вулицю Шімзерів (навпроти Личаківського кладовища), знайти на огорожі між будинками №8 і №10 синю залізну скриньку з написом ТП-723, покласти туди вищевказану суму й замкнути замок-контрольку, що висітиме на ній.

Працівники СБУ таємно оглянули місце, де стриміла злощасна скринька, і дійшли несподіваного висновку: перед ними — вищий клас проведення тайникової контейнерної операції, що застосовується у практиці роботи спецслужб. Скриньку було встановлено в такому місці, де всі підходи до неї добре проглядалися. Кілька прихованих шляхів підходу до місця закладення грошей вкрай утруднювали фотографування та кінозйомку.

Керівники антитерористично-диверсійних відділів вирішили йти на закладення грошей. Понад десять груп взяли під контроль усі можливі напрямки, було залучено службу зовнішнього спостереження і спецпідрозділ «Альфа». За грошима ніхто так і не прийшов.

Але «велике триденне сидіння» несподівано дозволило наблизитись до розгадки таємниці. Зовнішнє спостереження звернуло увагу на вікна маленької підсобки, що виходили прямісінько на скриньку ТП-723. Не полишало відчуття, що всі три доби хтось невтомно спостерігає звідти. Встановили, що клаптик цього приміщення орендує майстер-«золоті руки», який виготовляє тут різні речі широкого вжитку. Далі — більше. З'ясувалося: скриньку приладнала на огорожі саме ця людина і сталося це... в жовтні 1997 року, тобто саме тоді, коли принесли перший лист.

Тотальна перевірка кола знайомих цієї людини врешті-решт дозволила вийти на організаторів. Обидва — колишні високопоставлені офіцери міліції. Один з них навіть свого часу займав посаду заступника начальника Львівського СІЗО. Другий, співвласник кількох комерційних структур, після звільнення з лав міліції успішно займався бізнесом. Саме він був «мозковим центром» цієї авантюрної операції. Арешт виявився для нього настільки несподіваним, що колишній правоохоронець навіть не встиг знищити друкарську машинку і копію листа зі схемою закладення грошей. Колишньому заступникові начальника СІЗО, на жаль, вдалося втекти.

Саме після арешту організатора, розповів полковник Музильов, СБУ вдалося стерти деякі «білі плями» у цій історії. Питання перше: чому не прийшли за грошима терористи-вимагачі? Тут втрутився його величність Випадок: майстер-«золоті руки» повинен був зняти зі скриньки старий замок і навісити замок-контрольку. Але оскільки старий замок заіржавів, то зняти його вдень майстер не зміг. Організатори, які за ним слідкували, це бачили і подумали, що тепер мерія просто не зможе закласти жадані гроші. А дідок вночі спиляв старий замок, навісив контрольку й почав чекати. Повідомити, що завдання виконане, майстер не міг, бо зв'язок був односторонній — телефонували і віддавали накази тільки йому. Найцікавіше, що «золотих справ майстра» використовували «натемно»: організатори пояснили виконавцю, що їм повинні передати важливі документи, виймати прийдуть вони особисто, а коли вже буде по всьому, то фахівець отримає за роботу п'ять тисяч доларів США.

Питання друге: а якщо шантажисти усе ж прийшли б? «Як це не прикро визнавати, — вважає полковник Володимир Музильов, — шанс у злочинців усе ж був. Ми контролювали п'ять підходів до тайника, а вони мали ще один — несподіваний — шостий. У сукупності з оригінальною конструкцією самої скриньки (збоку було замасковано гачок, який відкидав стінку скриньки) це давало зловмисникам можливість у сутінках непомітно зникнути з грошима.

«День» попросив відновити свої почуття під час перебігу цієї диверсійної колізії мера Львова Василя Куйбіду: «Спочатку я розцінив листи з погрозами однозначно — шизофренія. Згодом з'явився перший страх: якщо такі думки постійно переслідують хвору людину, то вона може реалізувати їх, не обов'язково отруюючи воду. Адже існують кулі й динаміт. Якщо ж заразити воду мільйонного міста планує здорова людина, то її тим більше потрібно негайно знешкодити. Моя сім'я, після того як у третьому листі пролунали прямі погрози розправи, за наполяганням служби безпеки переїхала зі Львова в інше місце, де і проживала доти, доки шантажистів не затримали».

І останнє. А чи був він, зловісний «вібріон холери» у злочинців? Полковник Музильов пояснив: «Ні, заарештовані його не мали. Але в них були всі практичні можливості цей вібріон роздобути й використати».

Зараз розслідування цієї справи перебуває на стадії завершення. Поки що проти злочинців порушено справу за статтею 86 ч. 2 зі значком 2 Кримінального Кодексу України (вимагання колективного або державного майна). Санкції за цією статтею передбачають від чотирьох до десяти років позбавлення волі.