Лист до сербського патріота

Шановний товаришу патріоте. Я щойно повернувся з мітингу протесту, що відбувся перед американською казармою «Едерле» в італійському місті Біченца. Мені було добре на цій демонстрації, а колективні вигуки допомогли мені частково звільнитися від жаху, в який укинули мою душу обтяжливі вісті з батьківщини. З нами, сербами, було багато італійців — насамперед членів Демократичної партії та зелених — а можна було помітити й деяких членів «Ліги» Боссі, яких тут вважають найзапеклішими італійськими сепаратистами. Нас було близько десяти тисяч — у основному із числа нової, недавньої еміграції, тобто тих, хто втік від чарівності дороги до щастя за рецептами Мілошевича й знайшов притулок у цій країні.

Я бачив, як ти усміхаєшся у вуса, слухаючи новини про те, як увесь світ піднявся «на захист Сербії», про те, що в деяких містах протести переходять у справжню війну з місцевою поліцією — в цій війні в основному беруть участь домашні тварини. Ти схильний до посконної інтерпретації політичних реалій, і тому ти впевнений, що це абсолютно нормально, бо ми були праві, й зараз ми праві, тож про підтримку можна й не турбуватися. Тому тобі навіть на думку не спало поставити перед собою питання — що ж таке жене іноземців у бійку з місцевою поліцією заради якоїсь нещасної Сербії, втраченої в десятирічній кривавій цирковій виставі на Балканах? Знаєш, дорогий товаришу патріоте, мені доведеться тебе розчарувати й повідомити, що люди в усьому світі протестують не заради Сербії, а заради припинення насильства. Для них не існує різниці між насильством у Сербії й насильством у Ботсвані.

Я тобі нагадаю, що члени італійської демократичної лівої партії, яка зараз у складі слабкої коаліції перебуває при владі, протестували перед спорудою штаб-квартири власної ж партії в Римі, не погоджуючись із тим, що їхній представник в уряді підтримав натовське вторгнення. Зелені в Німеччині також організовували мітинги протесту, незважаючи на те, що їхній лідер зараз — міністр закордонних справ цієї країни. Протестують греки, чия країна входить до Альянсу. Багато французів виступають на боці наших демонстрантів, а французький письменник В.Волков опублікував відкритого листа під заголовком «Мені соромно, що я француз». Від цього ні його, ні когось ще в Європі одноплемінники, які дотримуються іншої думки, не називали сербським наймитом, продажною душею й зрадником. Там вважається нормальним, що люди думають і говорять по-різному, а влада побоюється громадської думки, як чорт ладану. Ось такі люди зараз підтримують тебе, хоча їм особисто огидна твоя пихатість, твоя примітивність і недалекість. Їм огидно, дорогий товаришу патріоте, що ти особисто ані слова не промовив, коли бомбили Загреб, Задар, коли знищували Вуковар, Осієк і Вінковц, коли систематично руйнували Сараєво, а мешканців міста артилерією й снайперським вогнем доводили до колективного нервового зриву. Ти мовчав про Сребреніце, а коли колони сербських біженців простяглися на сотні кілометрів, ти не пускав їх до Белграда, щоб вони тебе випадково не потурбували, ти відвертався, бо тобі так наказали, а твоя душа не могла вирватися з кайданів партійного завдання: зробити все, щоб «ці дурні», як називав сербів із Крайни твій Вождь, не похитнули його святу владу. Потім ти їм роздав по дві ковдри й розселив у щурячих норах без будь-яких прав, щоб вони мовчали, чекали й усіма силами уникали запитання — навіщо їм це все було потрібно й хто їх у все це штовхнув.

А ти пригадай, товаришу патріоте, як ти кепкував із сербських інтелектуалів, які зібралися в Піонерському парку й вимагали припинити війну в Боснії, як «Жінок у чорному» (солдатських матерів. — В.С. ) ти називав «повіями Туджмана» (президент Хорватії. — В.С. ), як ти гугняво сміявся, побачивши ті трагічно нечисленні групи сумних людей, які запалювали свічки на наших площах у пам'ять про численні невинні жертви Сараєво. Тобі й на думку не спало сказати: слухайте, люди, брати, друзі, серби — Вітчизна є Вітчизна, а злочин є злочин. Ти боявся гавкнути на Хазяїна.

Ти підтримував кожний напад режиму на сербську незалежну пресу, а студентам, яких обурив жахливий закон про університет, ти радив «повернутися до навчання». Ти робив таке, чого соромилася б будь-яка нормальна людина — й при цьому видавав себе за спадкоємця й продовжувача боротьби наших великих історичних діячів, тих самих, які зараз перекидаються в могилах, бо доля послала їм як спадкоємця такого брехуна й боягуза. А зараз, коли небезпека прийшла в наш спільний дім, ти чекаєш, що тебе підтримають, що всі дивуватимуться твоїй хоробрості й рішучості: ти, як завжди, готовий брехати й обертатися, прикрашати себе чужим пір'ям. Ти чванитимешся хоробрістю свого народу, якому не залишилося нічого, крім відчаю. Народу, якому більше немає чого втрачати, крім власного життя, бо решту він уже втратив.