Людське обличчя глобалізації
Процес глобалізації не такий новий для людства. До цього вже були спроби об’єднання у міжнародному масштабі, пов’язані з інтеграцією економіки, інтеграцією загальнокультурного процесу. Можна навіть сказати, що передвісником глобалізації було те, що комуністичні діячі називали імперіалізмом, з яким вони боролися ще на початку минулого століття. У ньому вони бачили головне лихо для людства. Але виявилося, що цей процес неминучий, бо означає не що інше, як становлення єдиного людства, пов’язаного водночас спільними бідами і спільною відповідальністю. Коли антиглобалісти, послідовники борців з імперіалізмом, кажуть, що глобалізація несе людству масу бід, роблячи багатих ще багатшими, а бідних ще біднішими, вони не враховують одну дуже просту річ. Поки людство було розрізненим і не було так званих глобальних зв’язків, що об’єднують людей, то й свої проблеми бідні країни переживали набагато трагічнішим шляхом, ніж тоді, коли почало з’являтися глобальне міжнародне співтовариство, багато в чому надаючи допомогу. Це стосується і боротьби з голодом, і боротьби з економічною відсталістю, і з інфекційними захворюваннями, епідеміями. Саме в цьому співтоваристві стала можливою допомога багатих країн бідним, бо у глобальному світі все настільки взаємопов’язане, що епідемії, котрi виникають в одному кутку земної кулі, вмить стають проблемою для інших країн. Так само біди багатих країн стають бідами усього світу. Це неминучий процес.
Коли Сполучені Штати Америки пережили трагедію 11 вересня, то, природно, це не могло не позначитися на всій світовій спільноті. Не випадково світова спільнота переважно підтримала Сполучені Штати, розуміючи, що наслідки цієї трагедії позначаться не тільки на американському народі, а можуть перевернути весь світ, його економіку, моральний дух.
Україна частково вже переживає входження у глобальну цивілізацію. Про це свідчать дуже багато чинників. Хоча б те, що Україна політично має свій голос у багатьох міжнародних організаціях. Цей голос слабкий, але пропорційний її економічному впливу в світі. Україна дуже швидко входить до глобального інформаційного простору, швидкими темпами розвиваючи комп’ютерні технології та освоюючи Інтернет. На жаль, Україна залишається ще у позаглобальному просторі в одному дуже важливому аспекті. Те, що сьогодні називають глобалізмом, соціологи та економісти раніше називали новим міжнародним розподілом праці, який полягав у тому, що економічні країни-лідери стали переводити багато галузей виробництва у країни, що розвиваються, країни третього світу. Таким чином вони виправляли свою інфраструктуру в найбільш важких галузях, пов’язаних з великими ресурсо- та енергозатратами, які були набагато дешевшими у країнах менш розвинених. Ще до антиглобалістів деякі країни звинувачували в тому, що так вони намагаються вирішити свої проблеми, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, переклавши їх на плечі менш розвинених країн. Тоді ж з’явилася одна гумористична думка: новий міжнародний розподіл праці — це коли прибутки дістаються найбільш розвиненим країнам, а відходи — найменше. Але це, звичайно, не зовсім адекватна оцінка процесу, необхідного бідним країнам. Зараз багато громадських організацій стверджують, що у виробництві в країнах Азії, Африки використовується дитяча праця, відбувається експлуатація людей, які отримують жебрацькі зарплати. З другого боку, без такого виробництва ці країни знаходилися б у ще більш тяжкому становищі. Україна, до речі, мріє тільки про те, щоб прийшов інвестор. Саме це і є нічим іншим, як рухом у напрямі нового міжнародного розподілу праці. Хоча в цьому значенні ми знаходимося у кращому становищі, ніж багато країн Африки та Азії. Україна підготовлена з освітньої та культурної точок зору, але абсолютно неготова з іншої точки зору. Україна — країна, яка нагородила безліч бар’єрів перед рухом до економічної співпраці. Пов’язані вони і з чиновницьким свавіллям, і з масовою корупцією, і з абсолютно неадекватним законодавством, яке швидше заохочує грабіжницьке вкладення інвестицій. Вкладають сім доларів, а отримують сотні мільйонів пільг, кошти ж потім діляться між чиновниками та нашими злодійкуватими бізнесменами. Це й перешкоджає нормальній та ефективній економічній співпраці. Якщо Україна дійсно хоче просуватися в руслі глобалізму, то їй потрібно було над усім цим замислитися.
