Магнітний полюс Януковича

Віктор Янукович, прем’єр- міністр України, має все, про що можуть мріяти впливові персони на пострадянському просторі: персонального фотографа, що стежить за тим, щоб не порушувалася композиція на знімках; біографа, який зображає його як героя праці, й навіть професорський учений ступінь, отриманий, ще коли він був міським головою Донецька. Окрім цього, в нього є ще один допоміжний засіб: західний політтехнолог, який консультував багатьох американських президентів.

...Судячи за зовнішніми ознаками, Янукович помітно виправився. Він хвалить демократію, відкидає докори в покірності волі Москви і безперервно заявляє про цілі членства в НАТО і Європейському Союзі. Він прибув до Берліна, щоб представити себе інвесторам і політикам у вигляді людини майбутнього, а також для того, щоб залучити Захід до участі в розвитку стратегічно важливих українських газопроводів.

Проте у переродження Януковича вірять не всі. У двох принципових питаннях його позицію ніяк не можна назвати несуперечливою. Перший пункт — можливий вступ його країни до НАТО, мета, яка абсолютно не викликає схвалення в колишніх патронiв Януковича в Росії, але для якої в Україні вже кілька років як створено спеціальний парламентський комітет. З моменту свого приходу на посаду прем’єр постійно ухиляється від розв’язання цього питання. Виступаючи за вступ на словах, на практиці він, де тільки може, зриває всі спрямовані на вступ дії.

...Навряд чи можна назвати однозначною роль Януковича і в ситуації навколо стратегічних українських трубопроводів, якими до Європи надходить велика частина російського газу. Згідно з оцінками українського Міністерства енергетики, до 2010 р. у цю систему необхідно інвестувати близько 10 млрд. євро. Фахівцям зрозуміло, що без допомоги з-за кордону цю суму дістати буде практично неможливо, і українське керівництво розробляє дві різні моделі реалізації цього плану. Одна з них орієнтується на російські ресурси. Згідно з нею, московський газовий гігант «Газпром» повинен буде стати співвласником української газотранспортної системи, а Україна в обмін на це дістане права на видобуток газу в Росії.

Згідно з другою моделлю, передбачається створити тристоронній консорціум, до якого зможе ввійти й Захід. Вибір між цими двома моделями рівнозначний стратегічному принциповому рішенню, оскільки, на думку багатьох спостерігачів, у разі вибору російської моделі Україна в далекій перспективі може перетворитися на апендикс московської газової імперії.

Те, що Янукович запропонував німецькій економіці брати участь разом із Росією в майбутньому газотранспортному консорціумі, більш ніж відповідає новому обличчю Януковича і цілком відповідає духу прозахідно орієнтованих сил в Україні... Невідомо, від кого конкретно походила ця пропозиція, однак у Києві вважається, що, як мінімум, московська фракція в уряді Януковича — Бойко й Азаров — вважає її цілком привабливою.

Тому німецьким партнерам Януковича буде нелегко правильно оцінити його пропозиції. Людина, яка вважалася ще два роки тому маріонеткою корумпованих промислових баронів і вихованцем Путіна, має сьогодні достатню частку незалежності, щоб мріяти про власний простір між Сходом і Заходом. За те, що грубому свого часу політикові зараз вдається протягом одного дня відмовлятися від своїх колишніх позицій і перейти на інший бік барикад, потрібно дякувати формуючому впливу західних іміджмейкерів. Однак стрілка компаса цієї людини ніколи однозначно не показувала ні на Захід, ні на Схід, а завжди була повернута на єдиний магнітний полюс: на нього самого, на Віктора Януковича і його владу.