Манія претензій

МЗС України називає провокацією намір окремих депутатів російської Думи ініціювати розгляд питання про можливість включення Криму до складу Росії. Про це заявив керівник прес-служби МЗС України Василь Філіпчук. «Ми не вважаємо гідним коментувати подібні провокації», — наголосив він, відповідаючи на запитання журналістів. Тим часом «Дню» учора повідомили в комітеті у справах СНД російського парламенту про те, що депутатський запит із приводу Криму вже направлено на розгляд до уряду, — сталося це позавчора, 29 травня.

Позиція українського зовнішньополітичного відомства цілком адекватна ситуації. Вступати в перепалку з політиками, які відомі своїми радикальними поглядами, було б досить недалекоглядно. Власне, російські журналісти (окрім деяких неперебірливих інтернет-сайтів) також не стали надавати великого значення заявам депутатів від Ліберально-демократичної партії, на чолі якої стоїть усім відомий Володимир Жириновський. Саме «елдепеерівці» афішували такі наміри депутатів, і саме за дорученням члена цієї партії Миколи Курьяновича було направлено позавчора запит із цього приводу до російського уряду. Українські мас-медіа, здається, могли б узяти приклад у своїх колег і не звертати уваги на відвертий політичний абсурд, якби не величезний потік суперечливої інформації, яка супроводжувала скандальну новину. Отримати більш- менш достовірні відомості про рішення російських депутатів справді було непросто. Принаймні публічно поки що не поширювалися жодні документи. На офіційному сайті Держдуми також відсутня стенограма за 26 травня, коли нібито відповідне рішення одноголосно ухвалили російські депутати. Хоча сьогодні вже можна говорити однозначно: таке рішення депутати Думи прийняли, і його розглядатимуть російські урядовці.

Про що йдеться в запиті депутатів? У цьому документі відзначається, що в 2007 році закінчується строк дії двостороннього договору з Україною про визнання її Росією в існуючих кордонах. Депутати, зокрема, констатували, що до 30 листопада 2006 року необхідно заявити про непродовження згаданого договору і повернення Криму до складу РФ відповідно до Кючук-Кайнарджійського договору від 1774 року. (Російські депутати, вочевидь, не дуже обізнані зі згаданим документом, як із історією в цілому, а тому довідку про нього надаємо нижче).

Викликає тривогу той факт, що за це рішення могли проголосувати не лише депутати ЛДПР. Переповідати вислови, які супроводжували документ, напевно, не має смислу. Вочевидь, у Росії існує чимало політиків, які сповідують більш помірковані позиції. Однак саме поміркованих заяв із боку Москви на цьому тлі поки що не лунало. Водночас дедалі гучнішими стають відверто українофобські декларації. Микола Курьянович, зокрема, наголошує: «У Росії є всі підстави заявити про територіальні претензії до України. У нас є унікальна можливість почати юридичну процедуру щодо відторгнення півострова Крим на користь Росії». Депутат не боїться загострення відносин із Україною, натомість пропонує «давити на Київ і економічно, і політично, використовувати нашу російську діаспору. І, моя точка зору, — вести справу до розколу України».

За останні 15 років проблема територіальних претензій Росії до України поставала серйозно двічі. Уперше 9 липня 1993 року тодішня Верховна Рада РФ прийняла постанову «Про статус міста Севастополь», в якому стверджувалося, що українське місто має «російський федеральний статус в адміністративно-територіальних кордонах міського округу станом на грудень 1991 року». Закінчилася законотворчість росіян слуханнями в Раді Безпеки ООН, під час яких росіянам нічого не лишалося, як визнати безпідставність подібних претензій. До слова, при всій тодішній непростоті відносин України і Росії президенту Борису Єльцину не забракло сміливості заявити наступного ж дня після рішення депутатів: «Мені соромно за це рішення».

Вдруге «територіальне питання» постало, коли місцева влада Краснодарського краю прийняла рішення про спорудження дамби у бік українського острова Тузла. Відбулося це без будь-яких консультацій із Україною. Загрозливість ситуації полягала в тому, що між Києвом та Москвою досі не делімітовано кордону в Азово-Керченській акваторії. Спорудження дамби могло б поставити під сумнів приналежність Тузли Україні, а це відповідно б позначилося б на визначенні лінії кордону. Тоді вище російське керівництво відмовчувалося із приводу цієї проблеми упродовж кількох тижнів. Після втручання екс-президента Леоніда Кучми спорудження дамби було припинено. Власне, Москва розуміла нелегітимність своїх кроків (і це визнавали російські юристи-міжнародники).

Навіщо наступати знову на ті ж граблі? «День» вирішив допомогти російському уряду, аби той не затягував із реакцією на депутатський запит. Російські депутати посилаються на те, що в цьому році завершується дія Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Це справді так, однак відповідає дійсності і той факт, що цей документ автоматично продовжується на наступні десятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не заявить іншій стороні про своє бажання припинити його дію. При всій складності відносин між Україною і Росією не можливо уявити, що Москва на це піде. Утім, навіть якщо радикалізм у російській політиці візьме гору, то і в такому випадку Росія не зможе претендувати на українські території — принаймні законно. Україну в цій ситуації захищають всі відповідні міжнародно-правові акти. Так Віденська конвенція передбачає, що припинення міжнародного договору не впливає на права, обов’язки чи юридичне положення учасників, що виникли в результаті виконання договору. Простіше кажучи, якщо 10 років тому Росія визнала кордони України, то через десять років вона вже не може їх не визнати. Навіть якщо це положення виявиться непереконливим для російського уряду, то можна також нагадати про Статут ООН і Заключний акт НБСЄ, на які існують посилання в «Великому договорі» між Україною і Росією. Ці зобов’язання передбачають, що денонсація зазначеного договору не повинна створювати правових підстав, щоб заявляти про територіальні претензії до іншої сторони.

...Хоч запит російських депутатів і викликає велику тривогу, водночас він вселяє і оптимізм. Можливо, російський уряд нарешті вiдмовиться раз і назважди вiд територіальних претензiй. Володимиру Путіну у свою чергу, мабуть, не заважало б повторити слова свого попередника Бориса Єльцина, який відчув сором за рішення депутатів. Українські політики також мали винести свої уроки і замислитися над тим, як гарантувати свою національну безпеку. Пропонуємо вашій увазі також історичну довідку з приводу Кучук-Кайнарджийського договору, який зовсім не передбачає приєднання Криму до Росії, як вважають деякі депутати російської Думи.