Марек СIВЕЦЬ: Не бачу будь-якої готовності до компромісу
Марек Сівець знає про українську політику не з чуток. Саме він разом із екс- президентом Польщі Александром Квасневським брав участь у переговірних круглих столах під час помаранчевої революції восени 2004 року. Відтоді він кілька разів відвідував Київ. Під час останнього візиту (а це сталося перед парламентськими виборами) голова делегації Європейського парламенту зі зв’язків з Україною Марек СІВЕЦЬ був сповнений оптимізму щодо майбутнього нашої держави. Цього разу він прибув для участі в семінарі «Ялтинська європейська стратегія». За збігом обставин цей захід випав на час критичної кризової ситуації в Україні. Провідні експерти, політики з усього світу спостерігають за доволі прикрою сторінкою новітньої історії України. Які почуття у пана Сівеця викликають останні події в нашій країні? Які він бачить шляхи подолання кризи? Про це в ексклюзивному інтерв’ю з ним.
— На днях представник ЄС зазначив, що Україна перебуває в «жалюгідному стані» і заслуговує на кращу владу. Чи поділяєте ви особисто таку думку як депутат Європарламенту?
— Українським лідерам треба вчитися двом важливим речам — співіснуванню і компромісу. Із моменту парламентських виборів минуло майже чотири місяці, але я не бачу будь-якої готовності до пошуку компромісу. Бачу єдине (у цьому випадку я не маю на увазі якусь конкретну партію) — це дії, спрямовані на те, як обманути партнера, а не на те, як співпрацювати з ним. Ми вітали той факт, що вибори були вільними і справедливими. Однак їх результати не показали ясного бачення, що Україна хоче робити.
— У вас не має відчуття поразки помаранчевої революції, прихильником якої ви були?
– Для мене помаранчева революція — це історичне поняття. Події на Майдані мали своє історичне значення, динаміку, а також вплив на майбутнє України. Але все це в минулому. У мене помаранчева революція асоціюється з добрим початком побудови коаліції, орієнтованої в майбутнє. Однак цього не сталося. Зараз для мене не важливо — хто помаранчевий, а хто ні. Це лише історичні спогади. Важливо (і цей погляд поділяють мої колеги з Європарламенту), щоб усі партії, які отримали місця у Верховній Раді під час березневих виборів, почали виконувати свою роботу. Ми можемо сказати: одних переможців люблять більше, інших менше. Але з погляду демократії вони всі рівні.
— Яким має бути вихід із нинішньої досить складної ситуації? Дати свободу дій для новоствореної «червоно-малиново-голубої» коаліції чи, можливо, вдатися до інших заходів — наприклад, до дострокових виборів?
— Я хотів би побачити результати нової коаліції. Її перший результат — обрання Олександра Мороза спікером Верховної Ради. Я хотів побачити наступні кроки, поки що їх немає. Проведення ще одних виборів не буде зрозуміло для міжнародної спільноти.
— Чи буде «антикризова коаліція» стабільною, враховуючи участь у ній комуністів?
— Я б розглядав участь комуністів у парламенті як посмішку історії. Упродовж 15 років незалежності України Комуністична партія ніколи не перебувала в складі уряду. Проти неї боролися всі — починаючи ще від провладних сил часів Леоніда Кучми... Тепер комуністи будують урядову коаліцію. Гляньте на програму цієї партії — вона цілковито антиєвропейська. Хтось може сказати, що комуністи становлять меншість. Але, як на мене, навіть їхня меншість — це дуже серйозне і небезпечне явище. Усі партії, за винятком комуністів, на цих виборах виступали за євроінтеграцію України. Для мене це було показовим. Чесно кажучи, нинішня коаліція — це не коаліція моєї мрії. Але дуже часто, беручи до уваги і польський досвід, в результаті виборів ухвалюються гірші рішення, хоча на поточний момент існували можливості й для кращих. Все-таки я вірю, що є простір для широких переговорів, в яких візьмуть участь різні політичні сили. Ті, хто хотів створити демократичну коаліцію, були повні егоїзму і не були плідними. Це дуже розчаровує мене як друга України.
— Але ідею широкої коаліції ви не відкидаєте?
— Не відкидаю. Перед Україною постають серйозні рішення. В країні необхідно здійснити великі перетворення, а для цього потрібна широка підтримка з боку людей. Якщо розглянути програми партій, то різниця між ними не така велика, як різниця між лідерами та історичними антагонізмами. Тепер, на мою думку, головне — збудувати широку коаліцію під патронатом Президента. Якщо коаліція не може домовитися з усього спектру питань, то принаймні має дійти згоди з конкретних питань. Скажімо, партнери домовляються, що коаліція створюється на один рік. Тоді подивимося: якщо вона попрацює рік, то буде працювати далі. Якщо ні, то через рік треба проводити вибори. Але не зараз. Вибори необхідно проводити, коли виникає криза в уряді. А де цей уряд? Яка криза?
— Польща вiдіграла велику роль посередника між опозицією і владою під час помаранчевої революції. Чи немає бажання вдатися і цього разу до посередницької місії для примирення протиборчих сторін?
— Перш за все потрібно, щоб ці сторони попросили нас. Уже не ті часи, коли Радянський Союз в рамках «дружньої» допомоги вводив війська до Угорщини і Чехословаччини. Такої допомоги вам і нам не треба. Але ми готові надати посередницьку поміч. Під час нинішнього семінару «Ялтинська європейська стратегія» (для участі в якому я і прибув до України) у мене заплановані зустрічі з українськими лідерами, будемо про це говорити. Навіщо це потрібно? Існує один фактор, який треба враховувати. Це — час. Кожен тиждень Україна втрачає довіру міжнародних партнерів. А це найважливіше. Коаліцію можна створити, але втрачений час дуже важко надолужити.
— Американський експерт Брюс Джексон висловив недавно думку, що політична криза відкинула Україну на один рік...
— Справдi. Принаймні півроку вже втрачено. Можливо, правий і експерт: у досягненні своїх зовнішньополітичних цілей Україна втратила більше ніж півроку.
— Як може новий формат коаліції вплинути чи вже вплинув на перспективу вступу України в НАТО?
— Яке НАТО? Де воно? Якщо щодо цього питання не було згоди в «помаранчевій» коаліції, то що вже говорити про комуністів... Для того щоб танцювати, потрібно два партнери. НАТО — хоче, а ви — поки що ні. Як можна за таких умов щось планувати? Можна запросити когось, хто хоче прийти. А як розглядати те, що сталося в Криму? Я не розумію, чому українські лідери не вміють говорити зі своїми людьми на тему НАТО. Не вміють показати людям, що НАТО означає більше безпеки. З погляду колишнього секретаря національної безпеки Польщі, в Україні є всі умови, щоб бути серйозним членом НАТО. І те, що Україна не йде в цьому напрямi, потім може виявиться проти вашої країни. Але вирішувати вам.
— Як ви гадаєте, яку позицію займе ЄС щодо України зараз?
— Нам потрібна Україна як надійний партнер. Моїм партнером є Комітет євроінтеграції у Верховній Раді. Я хотів би знати, хто буде його керівником. Ми можемо розпочати діалог з великої підтримки. Причім допомога може йти цим каналом — через делегацію Європарламенту, оскільки до її складу входять різні країни, партії. Разом нас об’єднує хороше ставлення до України. Але поки що ми не бачимо партнера.
— Не гадаєте, що Україна вже може забути про будь-які сигнали з боку ЄС щодо вступу?
— Такі сигнали і заяви були. Але проблема в тiм, що логіка процесу вступу до ЄС дещо інша, ніж вступ до НАТО. В Євросоюз ніхто нікого не запрошує. Тут треба одного дня сказати, що ми готові. А для того щоб бути готовими, треба зробити дуже багато. Під час конференції в Ялті ми будемо обговорювати сценарії якнайскорішого вступу України до ЄС. Це не проблема самих переговорів, а робота всередині країни. Усе це можна підрахувати. Гадаю, наприкінці цієї конференції ми зможемо назвати рік, коли Україна може стати членом ЄС, за умови, що вся домашня робота буде зроблена в Україні, а не в Брюсселі. Слід зазначити, що Брюссель буде кожного разу відступати на один крок. Тепер така логіка в Європі. Якщо ви скажете, що зробили те, вам скажуть — робіть ще це.
