Межа віків. Дитячі ігри
«Мені наснився величезний кришталевий палац: все виблискує, навколо серафими, янголи», — сказала дівчинка. «Дивний сон. Не дитячий якийсь», — похитали головою дорослі. Наступного дня дівчинка розповідала: «Сьогодні мені снився хлів і навколо там був гній». — «Дякувати Богові! — з полегшенням зітхнули дорослі. — Ось це нормальний дитячий сон...» (Дівчинкою була маленька дочка Цвєтаєвої, котра гостювала на дачі у приятелів поетеси).
Кілька років тому заїжджали з дружнім візитом громадяни Ізраїлю (нині; ну, а в минулому — кияни). Їхній восьмирічний син чомусь розгулював з накинутою на плечі безформною шкурою. «Що це він?..» — «У Моїсея грає», — відмахнулися ізраїльтяни. І ми подумали: дивна гра якась.
От палестинські хлопчаки — ті у війну грають, це нормально. Всюдисущий кореспондент АП піймав самий розпал гри — двоє «біля стінки», двоє позаду з «автоматами», а п'ятеро, вельми задоволені, вже лежать: готові... «Зображають солдатів у Косово» (хоч можна припустити, що альтернативний фотокор роздивився б у гравцях «натовців»). Нормальна дитяча забава.
А дорослі всіх мастей тим часом грають у миротворців. Одні — на «стелсах», інші — на колонах БТРів, треті — багатозначно висовуючи з кишені кінчик ядерної боєголовки. У війну грати цивілізованим дорослим вже начебто не личить, але якщо відшукати якусь досить розорену країну, то можна пограти там у мир — усім світом... Побільше правдоподібності, хлопці, ніяких усмішок на обличчях, синці й гулі мають бути справжніми, інакше нецікаво.
