Міносвіти повертає у школи радянську «Зірницю»

З наступного року Міністерство освіти, науки, молоді та спорту спільно з Міністерством оборони запроваджує для учнів п’ятих-дев’ятих класів Всеукраїнську військово-патріотичну спортивну гру «Зірниця». Як ідеться у повідомленні відомства, основні її завдання — підготовка до служби в Збройних силах, освоєння військових професій, розвиток поведінки в екстремальних ситуаціях, а також патріотичне виховання та пропаганда здорового способу життя. Насторожує те, що ця гра була досить популярна за радянських часів. А ідею повернути її до шкіл міністерству підказала Організація ветеранів України. Її представники увійшли і до комітету з підготовки та проведення «Зірниці».

Якщо ми хочемо виховувати молодь у дусі патріотизму та любові до Батьківщини, то чом би не залучити до цього скаутський рух, який має столітню історію і зараз досить популярний серед українських дітлахів? Або ж фестиваль «Сурми звитяги», який має трохи менший досвід (існує лише 12 років за ініціативи громадських організацій Львівщини), але все той же патріотично-виховний дух. Утім, зважаючи на політику освітнього відомства, організатори не впевнені, що їхній фестиваль існуватиме і надалі. Як розповів «Радіо «Свобода» директор фестивалю Володимир Степанишин, у цьому пісенному конкурсі діти з усіх регіонів України оспівують національно-визвольну боротьбу українців, зокрема діяльність УПА.

На думку відомого професора, доктора історичних наук Станіслава Кульчицького, патріотична гра у школі має бути. Інша справа — як її назвати і яким смислом наповнити. «Одна гра (пластунів) йде від австро-угорських часів, а інша («Зірниця») — від радянських. Те, що зараз бере верх саме друга, — це все ж таки повернення, хоч і невелике, до радянських часів, — пояснює Станіслав Владиславович. — Патріотичне виховання школярів має ѓрунтуватися на Конституції України. Вона дає певні основи, спираючись на які, можна розробити все, що стосується і змісту, і форми патріотичного виховання. Наприклад, є організація скаутів, яка існує ще з ХІХ століття. У радянські часи в нас вона не була популярна, бо вважалася буржуазною організацією. Якщо ми йдемо до комунізму, то повинна бути «Зірниця», якщо до капіталізму, то чому уникаємо слова «буржуазний»?

Ці дрібні факти демонструють тенденцію, яка повертає нас до минулого. Опиратися цьому треба дуже обережно, бо останні роки незалежності нас гнали вперед, мовляв, ми повинні були наздоганяти Захід, запозичувати те, що пропонувала українська діаспора. Тоді це виходило. А тепер — ні. Бо наш північний сусід повертається обличчям до радянських символів, що гальмує відродження національних цінностей в Україні».

Чим викликане друге повернення гри у шкільне життя, здогадатися неважко: воно цілком у руслі повільного наступу на українське, адже закриваються україномовні школи, пишуться нові підручники з історії, скасовується конкурс знавців рідної мови імені Петра Яцика. Натомість міністерство запроваджує Всеукраїнський конкурс з російської мови та літератури, який учора розпочався у школах. Що далі?

КОМЕНТАРI

Андрій КУРКОВ, письменник:

— Я не вважаю, що у школі має бути військово-патріотичне виховання. Воно більше пасує Північній Кореї, а не Україні. Наприклад, ті ж скаути існували набагато активніше у Європі та Америці, а зараз практично немає цього руху, він відійшов у минуле. Слід більше займатися тим, щоб діти повірили у свої власні сили, ніж займатися таким патріотичним вихованням. Коли в парламенті Петро Симоненко пропонує, щоб Якутія приєдналася до України, тобто, коли в нас політики займаються белібердою, нічого нового не продукують, то виходить, що все, на що вони здатні, це дістати щось зі скриньки минулого і спробувати знову повернути в Україну. Зараз треба більший акцент робити на батьківському вихованні, воно набагато важливіше за шкільне, тому що школа з її мізерним фінансуванням не в змозі виховувати дітей.

Василь ГАЛЯБАР, дитячий психіатр, Рівне:

— По всьому світу є організації, які займаються, скажімо, питанням захисту тварин. Це цілком нормально, це заклик до моралі, а не до стрілянини... Дітям, безумовно, буде цікаво погратися у війну. Зрештою, вони й так це роблять. Інша справа — які зірки чіпляти на кокарду. Важливо також, яку мету при цьому переслідувати. Можна ж змагатися у тому, хто першим посадить дерево на Говерлі, а не в тому, хто кого вб’є. Просто при проведенні таких заходів треба мати здоровий глузд, а ще — знати дитячу психологію.